останок

ОСТА́НОК, нка, ч., перев. мн.

1. Те, що залишилося від кого-, чого-небудь; рештки, залишки.

Тепер, кажуть, Головатий останки збирає Та на Кубань підмовляє, Черкеса лякає (Т. Шевченко);

Він встав з канапи, одсунув злегка круглий стіл з останками вечері (М. Коцюбинський);

Вдалині, в синяві небес, понуро чорніють щербини в останках тисячолітнього замку (О. Ільченко);

Останки викопних тварин.

2. уроч. Тіло, рештки тіла небіжчика.

Згадайте праведних гетьманів: Де їх могили? де лежить Останок славного Богдана? (Т. Шевченко);

Могилу придавили [опришки] зверху камінням і замаскували, щоб не знайшли її вороги та не познущалися над останками побратимів (В. Гжицький);

Сірий камінь розповідав, чиї останки поховані тут. Максим потягся рукою до кепки (І. Цюпа).

(1) Нетлі́нні оста́нки, рел. – висохлі, муміфіковані рештки (інколи – окремі кістки) померлої людини, які є предметом релігійного вшанування; мощі.

Перенесення нетлінних останків святого.

◇ (2) Без оста́нку:

а) цілком, повністю, до кінця.

[Прісцілла:] Не вимагає віра сеї [цієї] жертви, але душа моя забороняє мені сей шлюб, поки твоя душа не може злитися з моєю без останку (Леся Українка);

Любіть і боріться за щастя безкрає, згоріть без останку за край дорогий (В. Сосюра);

Рідні гаї і кручі, Рідні весняні ранки! – В праці, в житті кипучім Ваш я весь, без останку (М. Гірник);

Без оста́тку, заст.

Сулії, тикви, баклажки, Все висушили без остатку, Посуду потовкли в шматки (І. Котляревський);

б) (зі сл. зника́ти, пропада́ти і т. ін.) нічого не лишаючи після себе; безслідно.

Не пропадає ніщо без останку: всі речі, розпавшись, Тільки вертаються знов до запасів матерії вічних (М. Зеров);

(3) До оста́нку:

а) (зі сл. зни́щити, згорі́ти, спали́ти і т. ін.) повністю, цілком, дощенту.

Повстанці попалили палаци й оселі польських магнатів і знищили до останку все їх добро (І. Нечуй-Левицький);

День до останку згорів і лишилася нічка бліда (Леся Українка);

// зі сл. засоро́митися, зні́титися і под. остаточно, зовсім.

Якось збоку лукаво подивилась [Явдоха] на мене, перевернула сіль, кинулась її збирати й, до останку засоромившись, притьмом вибігла з кімнати (М. Коцюбинський);

До оста́тку, заст.

Чи не справді се татари Людей позаймали, Все спаливши до остатку, У полон погнали (П. Куліш);

б) (зі сл. би́тися, захища́ти і т. ін.) до останньої можливості, скільки стане зусиль, витримки і т. ін.; до кінця.

В ланцюгах неволі Гинучи заранку, Жваво проти долі Бийся до останку! (П. Грабовський);

А на фронті Весь пал, усе кипіння серця, все завзяття Вона людським стражданням оддавала, Ім'я сестра виправдуючи чесно І до останку (М. Рильський);

[Орлик:] Прийшов наказ, щоб наш підрозділ .. аж до останку захищав село (О. Левада);

в) (перев. зі сл. бу́ти, йти і т. ін.) до кінця життя, до смерті.

Не було добра змалку, не буде й до останку (прислів'я);

Поруч йти до прохідних воріт. І так усе життя, аж до останку (Л. Забашта);

(4) На оста́нку – у кінці, під кінець, на завершення і т. ін.

Достав [дістав] з полиці горщик, налляв у нього води з коновки, накришив бурячків та зеленої закришки на смак та й кинув туди гриби на останку (П. Козланюк);

– Що ж це буде далі? – гримів він на останку, – нас кривдять, нас б'ють поодинці (С. Васильченко);

На оста́тку, заст.

– Бевзні! Нікчемники!.. пеньки головаті!! – закричить на остатку Мирін та й затихне... (Панас Мирний);

На оста́нок.

На останок зазначу цікавий факт (Леся Українка);

Прокіп Журба залишав бій у ворожих окопах на останок (В. Кучер).