осуд

О́СУД, у, ч.

1. Вияв негативного, несхвального ставлення до кого-, чого-небудь.

На людський поговір, на осуд суспільства вона .. не вважала (І. Нечуй-Левицький);

Про виступ Дрозда, який викликав гострий осуд у всіх попередніх промовців, Андрій не згадав ні словом... (О. Гуреїв);

// Міра покарання за що-небудь.

Майор Грабенко і старший лейтенант Корольов довго радились. Догана перед строєм, осуд командування і товаришів повинні вплинути на хлопця (І. Багмут);

Грубі .. відступи від норм мови викликають непорозуміння, подив і осуд (з наук.-попул. літ.).

2. рідко. Категорично висловлена думка про кого-, що-небудь; присуд.

Певно, не раз тобі доводилося, шановний читачу, вичитувати в критичних статтях та оцінках такі осуди, як: оце місце вийшло вельми поетичне.., або навпаки: в тих віршах нема й сліду поезії (І. Франко);

Чи впам'ятку, Онєгін, вам, Як ми в алеї сам на сам Зустрілися, і так покірно Ваш осуд вислухала я? (М. Рильський, пер. з тв. О. Пушкіна);

Тож проривайся – крізь людську зловтіху, пересуди, і осуди, й суди (В. Стус).

3. Те саме, що засу́дження 1.

Звірства окупантів мені давно відомі. В численних документах зафіксовані вони для історії і для великого осуду винуватців (Іван Ле).

(1) З о́судом – з неприхованою недоброзичливістю; несхвально.

Баби біля криниці збилися, прикро кивали головами з німим осудом (В. Кучер);

Облич він не бачив – бачив тільки очі, які дивилися на нього суворо, з осудом (М. Руденко).