осуд

О́СУД, у, ч.

1. Вияв негативного, несхвального ставлення до кого-, чого-небудь.

На людський поговір, на осуд суспільства вона.. не вважала (Н.-Лев., IV, 1956, 230);

Про виступ Дрозда, який викликав гострий осуд у всіх попередніх промовців, Андрій не згадав ні словом… (Гур., Життя іде, 1954, 145);

// Міра покарання за що-небудь.

Майор Грабенко і старший лейтенант Корольов довго радились. Догана перед строєм, осуд командування і товаришів повинні вплинути на хлопця (Багмут, Щасл. день.., 1951, 70);

За незначні проступки повинні застосовуватися заходи партійного виховання і впливу у формі товариської критики, винесення партійного осуду, попередження або вказання (Статут КПРС, 1971, 16).

З о́судом — з неприхованою недоброзичливістю; несхвально.

Баби біля криниці збилися, прикро кивали головами з німим осудом (Кучер, Трудна любов, 1960, 79);

Облич він не бачив — бачив тільки очі, які дивилися на нього суворо, з осудом (Руд., Вітер.., 1958, 38).

2. рідко. Категорично висловлена думка про кого-, що-небудь; присуд.

Певно, не раз тобі доводилося, шановний читачу, вичитувати в критичних статтях та оцінках такі осуди, як: оце місце вийшло вельми поетичне.., або навпаки: в тих віршах нема й сліду поезії (Фр., XVI, 1955, 251);

Чи впам’ятку, Онєгін, вам, Як ми в алеї сам на сам Зустрілися, і так покірно Ваш осуд вислухала я? (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 218).

3. Те саме, що засу́дження 1.

Звірства окупантів мені давно відомі. В численних документах зафіксовані вони для історії і для великого осуду винуватців (Ле, Мої листи, 1945, 36).