осуд

О́суд.

1. Думка, міркування, погляд, судження. Відповідь др. Воляна в тій річи ще більше скріпила мій осуд (Б., 1895, 8, 2); Не можуть осудити ніякої справи безсторонно, не втягнувши в осуд личних антагонізмів, зависти і підозріня (Б., 1895, 13, 3); Сли такі справедливі жалоби називає ся підбурюванєм проти православної церкви, то осуд тої річи можу я зовсім спокійно полишити панам, бо я певний, що люди неопереджені инакше єї осудять (Б., 1895, 7, 3); Зачинаю від Ваших поезій. Ви дурно побоювались, що я не буду щирою в осуді їх та буду Вам компліменти говорити (Коб., Листи, 62, 373); Славимо нашу школу не тому, що она україньска, але тому, що она справді гарна й добра школа О строгий осуд останнього попису (бо добра справа компліментів та реверансів не потребує) попросили ми фахового знатока Вп. д-ра В Гузара (Б., 1907, 70, 3); Ми думаємо, що наша школа обійде ся без патріотичної поблажливости і сьміло стаємо під суворий осуд загалу чи то своїх, чи чужих, певні, що він випаде в користь сеї молодої інституциї (Б., 1907, 89, 3)

2. Ставлення. Любила над усе елеганцію, називаючи се третьою важною заповіддю в умовах до щастя; бувала через се не раз навіть несправедлива в осуді людей, але до елеганції тягло її, мов дитину до чічки (Коб., Valse melancolique, 94)

// пол. osąd — суд, судження, думка, міркування.