отупілий
ОТУПІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до отупі́ти.
Вони стали на ґанку, з жалем дивлячись, як горда нескорена сила ішла під багнетом байдужого, отупілого на людських стражданнях тюремника (М. Стельмах);
Клоччям летять погони в розжалуваних, отупілих в своїй заскорузлості полковників (О. Гончар);
// у знач. прикм.
Отупілі солдафони, есесівці .. перестали набридати Дмитрові (В. Козаченко);
Весь день вона блукала, як сновида, якась отупіла і байдужа (А. Дімаров).
2. у знач. прикм. Який виражає тупість, отупіння.
Від очей Таубенфельда не сховались загнані, отупілі очі [людей], зігнуті в нелюдській втомі спини, кволі помахи лопат (Ю. Бедзик);
Вискочили .. три здоровила з виразом безмежного очманіння на їх отупілих обличчях (І. Багряний).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- отупілий — отупі́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- отупілий — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до отупіти. 2》 у знач. прикм.Який виражає тупість, отупіння. Великий тлумачний словник сучасної мови
- отупілий — ЗАБИ́ТИЙ у знач. прикм. (доведений до отупіння, до втрати віри у свої сили), ЗАМОРО́ЧЕНИЙ, ОТУПІ́ЛИЙ, СЛІПИ́Й підсил., ЗАТУ́РКАНИЙ розм.; ЗА́ГНАНИЙ, ЗАЛЯ́КАНИЙ (який став боязким, несміливим через постійний страх перед ким-, чим-небудь). Словник синонімів української мови
- отупілий — ОТУПІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до отупі́ти. Вони стали на ганку, з жалем дивлячись, як горда нескорена сила ішла під багнетом байдужого, отупілого на людських стражданнях тюремника (Стельмах, І, 1962, 452); // У знач. прикм. Словник української мови в 11 томах