1. Словник української мови в 11 томах

отупілий

ОТУПІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до отупі́ти.

Вони стали на ганку, з жалем дивлячись, як горда нескорена сила ішла під багнетом байдужого, отупілого на людських стражданнях тюремника (Стельмах, І, 1962, 452);

// У знач. прикм.

Отупілі солдафони, есесівці.. перестали набридати Дмитрові (Коз., Гарячі руки, 1960, 62).

2. у знач. прикм. Який виражає тупість, отупіння.

Від очей Таубенфельда не сховались загнані, отупілі очі [людей], зігнуті в нелюдській втомі спини, кволі помахи лопат (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 63).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. отупілий — отупі́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. отупілий — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до отупіти. 2》 у знач. прикм.Який виражає тупість, отупіння. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. отупілий — ОТУПІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до отупі́ти. Вони стали на ґанку, з жалем дивлячись, як горда нескорена сила ішла під багнетом байдужого, отупілого на людських стражданнях тюремника (М. Словник української мови у 20 томах
  4. отупілий — ЗАБИ́ТИЙ у знач. прикм. (доведений до отупіння, до втрати віри у свої сили), ЗАМОРО́ЧЕНИЙ, ОТУПІ́ЛИЙ, СЛІПИ́Й підсил., ЗАТУ́РКАНИЙ розм.; ЗА́ГНАНИЙ, ЗАЛЯ́КАНИЙ (який став боязким, несміливим через постійний страх перед ким-, чим-небудь). Словник синонімів української мови