палиця

ПА́ЛИЦЯ, і, ж.

1. Відділена від дерева й очищена від пагонів частина тонкого стовбура або товстої гілки.

Пастух, служебка з підпасками наступають, будівничий і робітники одбиваються; спершу борються голими руками, потім ідуть в діло палиці, кілки й каміння (Леся Українка);

Висмикнув [Прохор] із тину палицю, поклав у кишеню шмат хліба та жменю махорки і пішов (І. Микитенко);

// Такий предмет, пристосований або оброблений відповідним чином для опори при ходьбі.

У хату ввійшла якась баба з палицею і торбиною на плечах (М. Коцюбинський);

Вклонилися [брати Горонецькі] і відійшли наліво. Краги на їхніх ногах поблискували, як рижі боки ситої кобили. Обидва швидко крутили мережаними палицями (Григорій Тютюнник);

// Подібний предмет з якого-небудь матеріалу, що вживається для різних цілей.

[Панна Рома:] Няня казала, що то був... велетень із залізною палицею і що його не брала ні куля, ні меч (С. Васильченко);

Регулювальники в білих касках, в білих, аж до ліктя, рукавицях, з картатими жезлами-палицями в руках, стояли посеред мосту, розставивши ноги (П. Загребельний);

// перен. Про насилля з метою примусу, підкорення.

І цар взяв палицю до рук, І змовкло все нараз Навкруг (Л. Первомайський).

2. Важкий дрючок з потовщенням на кінці, що в старовину використовувався як зброя.

Вони [слов'яни] добре володіли в бою залізними мечами, сокирами і важкими дрюками (палицями), влучно метали каміння з пращі (з навч. літ.).

3. церк. Частина облачення вищого духівництва у вигляді парчевого квадрата.

Простягати палицю;

Подавати палицю.

(1) Гу́мова па́лиця – короткий товстий гумовий кийок, яким озброєні охоронці порядку.

Мчить [начальниця блоку] вздовж колони з гумовою палицею, б'є по руках нічого не розуміючих жінок, вириває їх з рядів і штурхає до барака (А. Хижняк);

Володя одним із перших зіскочив на землю, допоміг Тані. Гримкочучи дерев'яними черевиками, почали стрибати й інші. І хоча вони поспішали, на них посипалися удари гумових палиць (В. Малик).

◇ Без па́лиці (без бу́ка) і не підступа́й (заст. ані́ при́ступ) див. підступа́ти;

Вставля́ти (встромля́ти, ста́вити) / вста́вити (встроми́ти) па́лиці (па́лицю, па́лки́) в коле́са див. вставля́ти¹;

(2) З-під па́лиці (з-під па́лки, з-під батога́) – проти власного бажання, з примусу.

Запорізькі козаки наганяли такий жах на турецьких моряків, що на галери, котрі вирушали проти козаків, вони йшли буквально з-під палиці (із журн.);

Його [чеха] знайшли і хотіли знов забрати, певне, щоб він їхнім дамам з-під батога грав на скрипці (Іван Ле);

Не ки́єм (не кийко́м), то па́лицею див. кий¹;

Облама́ти / обла́мувати кий (па́лицю, ві́ник і т. ін.) див. обла́мувати¹;

Па́лицею (па́лкою) ки́нути див. ки́дати;

(3) Па́лиця (па́лка) з двома́ кінця́ми (на два кінці́) – те, що може мати одночасно як позитивні, так і негативні наслідки.

– Я тільки показав, що ваша достославна “вербовка” – .. це палка на два кінці (І. Багряний);

– Науково-технічний прогрес – це, звісно, діло, цього не минути, тільки ж не забувай, що перед тобою палиця з двома кінцями (О. Гончар);

(4) Па́лиця пла́че за ким – хто-небудь заслуговує покарання, когось треба побити.

– Це найбільший шибеник на нашій вулиці, за ним палиця давно вже плаче (з усн. мови);

Перегина́ти / перегну́ти па́лицю (па́лку) див. перегина́ти;

Як (мов, ні́би і т. ін.) арши́н (па́лицю, багне́та) проковтну́в див. проковтну́ти;

[Як] па́лицею (ша́пкою, ка́менем і т. ін.) доки́нути див. докида́ти²;

Як соба́ка па́лицю (ре́дьку, цибу́лю і т. ін.), див. соба́ка.