пашіти

ПАШІ́ТИ, ши́ть, недок.

1. Виділяти багато жару, тепла, від розпеченого, нагрітого, натопленого і т. ін. стану.

Здорова піч була вже витоплена й пашіла вогнем (І. Нечуй-Левицький);

Гаряча задуха стоїть у сараях. Пашить над головою розпечена черепиця (О. Гончар);

// безос.

Від стін будинку пашіло теплом, мов від розжареної печі (М. Томчаній).

2. перен. Бути гарячим, червоним через підвищення температури, хвилювання, збудження (про тіло, обличчя і т. ін.).

У неї не тільки лице, шия, руки горіли, – вся вона пашіла, очі так і світили, так і сипали жаром (Панас Мирний);

Руки в неї були червоні від крижаної води, а щоки аж пашіли рум'янцем (А. Шиян);

// безос.

Орися нікуди не пішла, а стояла, боса, в одній сорочці, і не зводила очей з Огонькова, від якого так пашіло жаром, що вона відчувала той пал на своєму обличчі (Григорій Тютюнник).

3. перен. Бути розгарячілим, рум'яним і т. ін. внаслідок якого-небудь сильного почуття або міцного здоров'я, доброго настрою і т. ін.

Від співу дівчина зашарілася, обличчя її вже не було таким кам'яним. Навпаки, воно пашіло пристрастю, вогнем (В. Минко);

Темна чорнявка з круглим рум'яним лицем так і пашіла здоров'ям (Л. Мартович);

Саїд Алі аж десь надвечір повернувся, весь забрьоханий, забруднений глиною, але й пашів задоволенням (Іван Ле).

4. перен., розм. Видавати, виділяти дуже сильний запах.

Від її білосніжного халата, що туго обгортав струнку постать, пашів одеколон (О. Десняк);

// безос.

В хаті пашить ще запряжкою, а в миснику шкрябають голодні миші (Мирослав Ірчан).

(1) Паші́ти жа́ром – бути гарячим, розгаряченим, виділяти тепло.

Потому наблизив [Ґудзь] до нього [Андрія] свій безвусий червоний од пива вид, од якого пашіло жаром (М. Коцюбинський);

Розпечений за день степ пашить жаром і вночі (В. Собко);

Стволи гаубиць пашіли жаром від безперервної стрілянини (В. Кучер);

Що́ки [аж] горя́ть (паша́ть) / зайняли́ся (спалахну́ли) див. щока́.

◇ (2) [Аж] паші́ти вогне́м (по́лум'ям) – бути дуже розгарячілим, рум'яним і т. ін. через сильне збудження, хвилювання тощо.

Сьогодні бачив я в церкві три дами, – почав Леонід Семенович, – вони усі три чогось були червоні, аж пашіли огнем (І. Нечуй-Левицький);

Припухлі гарячі губи, дотик яких ще кілька хвилин тому Юрко відчував на своїх щоках, пашіли вогнем, чутливі ніздрі нервово здригались, а в глибоких темних очах – і радість якась, і туга (І. Цюпа);

Схилився [Чіпка] біля неї трохи на лікоть та скоса поглядав на її личко, що від такої несподіваної тривоги зашарілось .. – пашіло полум'ям (Панас Мирний).