пашіти

ГОРІ́ТИ (бути в жару — перев. від хвороби), ПАЛА́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПАШІ́ТИ, ЖАХТІ́ТИ, ПАЛАХТІ́ТИ розм. (про тіло, обличчя й т. ін.). У неї не тільки лице, шия, руки горіли, — вся вона пашіла, очі так і світили, так і сипали жаром (Панас Мирний); В гарячці я палав, і рани Були гарячі, як вогонь (Л. Дмитерко); Спала Марія неспокійно. Паленіла крізь сон, поверталася (З. Тудор); Кров дужче пульсувала в жилах,.. вступала в руки, і вони жахтіли, наче після купання в холодній воді (В. Кучер).

ПА́ХНУТИ (видавати запах перев. приємний), ПАХТІ́ТИ розм., ПАХКОТІ́ТИ підсил. розм., ДУШІ́ТИ розм.; ДУХМЯНІ́ТИ, ПАШІ́ТИ розм. (дуже сильний); ВІ́ЯТИ (обдавати запахом); ПОВІВА́ТИ (злегка або час від часу обдавати запахом). Букети нагідок, красолі, чорнобривців стояли в кухликах на розчинених вікнах. Вони духмяніли на всю вулицю, але ще більше пахнув любисток, яким посипали долівку (П. Панч); Ти чуєш, як пахтить земля!.. (В. Сосюра); Дурманно пахкотить полин (В. Козаченко); Оце заслухалась солов'їв да любисточку ввірвала — у голови положу, щоб душіло (Ганна Барвінок); Отрутою пашать нічні квітки (М. Старицький); Тихе озеро незриме Віє духом трав'яним (М. Рильський); З дворища, обнесеного високим парканом, повівало гострим, гнилим запахом жому (Григорій Тютюнник). — Пор. I. відго́нити, I. смерді́ти.

ПАШІ́ТИ (виділяти багато жару, тепла), ЖАХТІ́ТИ, САХТІ́ТИ діал.; ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ПЛОМЕНІ́ТИСЯ (ПЛОМЕНИ́ТИСЯ) поет. (перев. з полум'ям). Над степом пашить сонце (І. Цюпа); Далина небесная далека Пашить як піч, бо сонце там страшне жахтить огнем (Б. Грінченко); Полум'яніло серпневе сонце (Н. Рибак); Пломеніла земля від жари, Повівали гарячі вітри (М. Шпак).

ЧЕРВОНІ́ТИ (ставати червоним, червонішим), ЧЕРВОНІ́ТИСЯ розм.; ЧЕРВОНІ́ШАТИ (ставати червонішим); ЧЕРВОНИ́ТИСЯ (ставати червоним); КРОВ'ЯНІ́ТИ розм., КРИВА́ВИТИСЯ розм.; МАЛИНОВІ́ТИ розм.; МАКОВІ́ТИ розм.; ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ (ПОЛУМЕНІ́ТИ), ПАЛЕНІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИСЯ, ПЛОМЕНІ́ТИ розм., ПОЛОМЕНІ́ТИ розм., ПЛОМЕНИ́ТИСЯ (ПЛОМЕНІ́ТИСЯ) розм., ПАЛІ́ТИ діал.; ПАШІ́ТИ розм. (про тіло, обличчя); РОЗЖЕ́ВРЮВАТИСЯ, РОЖЕВІ́ТИ, РУМ'Я́НИТИСЯ, РУМ'Я́НІТИ, ЗАРУМ'Я́НЮВАТИСЯ, ЗАГОРЯ́ТИСЯ, ШАРІ́ТИ, ШАРІ́ТИСЯ. — Док.: почервоні́ти, почервоні́тися, розчервоні́тися, почервоні́шати, сполум'яні́ти, запалені́ти, запалені́тися, запаші́ти, розже́врітися, заже́врітися, порожеві́ти, порум'яні́ти, зарум'яні́ти, зарум'я́нитися, порум'я́нитися. Край неба викотилась, ніби з моря випливла, блискуча вранішня зоря, а за нею почало червоніти небо (І. Нечуй-Левицький); У них червонішали знову щоки, блиском бралися очі (Остап Вишня); Шелестіть, чоботи, шелестіть! .. Ви червонились, як мідь, на румунських суглинках (О. Гончар); Заходило сонце. Багровіло небо, кривавились поля (Ю. Збанацький); Сонце клало жовті смуги на різнотрав'я. Випростувалась парость, малиновіли стрункі тіла сосон (А. Крижанівський); Полум'янів захід. Красиво заходило сонце (Я. Гримайло); Трава жовтіє, паленіє (І. Франко); Починала пломеніти лісова груша (О. Донченко); Руки в неї були червоні від крижаної води, а щоки аж пашіли рум'янцем (А. Шиян); За вікном розжеврюється ранок (Я. Мамонтов); Марійка побачила, як бинт на лобі в хлопця почав повільно рожевіти (О. Донченко); На сковороді апетитно шкварчало сало, рум'янилась порізана кружальцями картопля (С. Добровольський); Земля усміхається, радо приймає ту ласку (сонця) і вся рум'яніє в західному сяйві (Дніпрова Чайка); Зарум'янився Дніпро, злегка повитий свіжим серпанковим туманцем: сходило сонце (О. Гончар); Тільки побачив титан, що земля починає шаріти І що ріжки у щербатого місяця зблідлі щезають, Бистрим наказує Горам, Щоб коней вони запрягали (М. Зеров); Мінилася рання зоря, мов рубін, Шарілося море від сонця вітання (Леся Українка). — Пор. багряні́ти, 1. черво́ний.