писар

ПИ́САР, я, ч.

1. заст. Людина, що професійно займалася переписуванням паперів; писець.

Тільки з XIII-го віку появляються в Новгороді писарі, що пишуть уже великим чітким уставом (з навч. літ.);

Довго я до тебе, Грицю, не писала, Бо не мала часу й писаря не мала (Я. Щоголів).

2. Працівник штабної армійської канцелярії.

Брянський запитав дозволу приймати транспорт. Самієв махнув на ходу рукою: – Приймай... Писарі оформлять пізніше... (О. Гончар);

Писар порився в своїй величезній сумці, де можна було вмістити не лише штабні документи, а при нагоді сховатись і самому щупленькому писареві, дістав звідти загсівські бланки (Ю. Збанацький).

(1) Генера́льний пи́сар, іст. – представник вищої військової адміністрації в Україні XVII–XVIII ст., який очолював генеральну військову канцелярію.

Аж ось і генерального писаря уздріли. Той давно вже їздив по табору, гамуючи козацтво, тілько од його гамовання іще гірш підіймавсь гомін (П. Куліш);

– Негоже чиниш, писарю, – трохи мирніше мовив Хмельницький, – де ж таке видано, щоб генеральний писар хабарі у негоціантів брав? (Н. Рибак).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

писар

Значення в інших словниках