питати

ПИТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. кого, чого, в кого, також із додатковим реченням і без дод. Звертатися до кого-небудь з запитанням, бажаючи дізнатися про щось, з'ясувати що-небудь; ставити питання (у 1 знач.).

Один у другого питаєм, Нащо нас мати привела? Чи для добра? чи то для зла? Нащо живем? Чого бажаєм? І, не дознавшись, умираєм (Т. Шевченко);

Замовк Чіпка – дух притаїв .. Трохи згодом питає баби: – Ви казали, бабусю, що Бог нас хлібом годує? (Панас Мирний);

[Перун:] Пане начальнику, питайте ви свою жінку (І. Франко);

Любі мої! Питала я скрізь листів, і в Генуї, і в Неаполі, і в Палермо, але ніде нічого не отримала (Леся Українка);

Він, певне, був дуже цікавий знати, хто ми, але не важився питати (Олесь Досвітній);

// Викликати учня відповідати урок, завдання.

– Доря! – Доря стояв на порозі, сірий і незграбний, у своїх довгих, аж до підлоги, гімназичних штанах, а батько дивився на його ноги. – Тебе сьогодні питали? – З географії п'ять (М. Коцюбинський);

// перен., у сполуч. зі сл. очі, погляд і т. ін. Поглядом виражати питання; дивитися запитливо.

Очевидячки, вона збилася з дороги, заблудилася .. Що робити? – немов питав у комишів її блукаючий погляд (М. Коцюбинський);

І у полків туманній смузі губився вітру довгий спів. “Чи завойовники, чи друзі?” – питали очі козаків (В. Сосюра).

2. про кого – що і без дод., розм. за кого – що, об чім. Розпитувати, довідуватися про кого-, що-небудь.

Дехто з людей бачив, що з села Петро їхав з дітьми, а до села вернувся сам, без дітей. Почали питати, він ані словечка не сказав... (Г. Хоткевич);

В степу, як і в морі, зустрівши людину, не питають, чого вона тут і звідки (О. Гончар);

[Андрій:] Коли хто питатиме про мене, скажете, що я на нараді (З. Мороз);

– Та ви чого мене за культуру питаєте? – посуворішав Сергій і насупив брови. – Ви мені дайте хліба в рот (Григорій Тютюнник);

// перен. Намагатися дізнатися про своє майбутнє, про щось невідоме ворожінням, обрядами і т. ін.

В комин суджених питали [дівчата], У хатніх вікон підслухали (І. Котляревський);

То лихо – Попереду знати, Що нам в світі зострінеться... Не знайте, дівчата! Не питайте свою долю... (Т. Шевченко).

3. кого, що, чого, також із додатковим реченням. Звертатися до кого-небудь з проханням про одержання чогось і т. ін.

Спочила коло святої Лаври, та й пішла собі місця питати (Марко Вовчок);

// Звертатися до кого-небудь за порадою, дозволом, згодою і т. ін.

Пархоме, не мудруй! ворожки не питай, Як довгий вік прокоротаєш (П. Гулак-Артемовський);

Хочеться мені в людей поради питати, бо сама я ніяк не можу дати собі ради (І. Нечуй-Левицький);

[Назар:] Коли зараз ми не вирішимо долю Чорноморського флоту, то завтра нас питати не будуть (О. Корнійчук);

// Вимагати виконання, дотримання чого-небудь.

– От, – крикне пані, – який собор! Аби я з двора, то й не питай роботи! (Марко Вовчок);

– Були раніше і в мене промахи, – вів далі Гаркуша, – але батько, спасибі їм, навчили, як треба ярмаркувати .. Тепер я держу лінію не на мужиків, а більше на дівчат та на підлітків... Набираєш їх за півціни, а роботу питаєш, як з дорослого мужика (О. Гончар).

4. Вимагати відповідальності за дії, вчинки і т. ін.

– Устругнув, – насупившись, мурмотів він. – Один устругнув, а з десятьох спитають .. – Не ти ж його намовляв, – заспокоїла мачуха. – Батько – герой, хай з нього питають (О. Гончар);

Слід суворо питати з працівників, котрі прикриваються параграфом розпорядження там, де необхідно виявити лише крихітку турботливості (з газ.).

(1) Пита́ти (пита́тися) / спита́ти на здоро́в'я – питати про самопочуття.

Було вона в своєму селі йде – той привітає, другий на здоров'я спитає, декотрий пожартує (Марко Вовчок);

(2) Пита́ти (розпи́тувати і т. ін.) та (і, й) перепи́тувати – дуже цікавитися чим-небудь, дізнаватися про когось.

Вже й питала і перепитувала [Ганна] людей... Ніхто не знає, не відає (І. Нечуй-Левицький);

Ще говорив Добриня про княгиню Ольгу, про князя Святослава, і Малуша знову розпитувала його й перепитувала (С. Скляренко);

(3) Пита́ти себе́:

а) в думках, рідше вголос, звертатися із запитанням до себе.

Тарас стояв між возами і, роздивляючись на всі боки, питав себе: – Андрій... Хм... Куди б це подівся Андрій? (О. Довженко);

б) ставити риторичне запитання.

Є така поезія Верлена, Де поет себе питає сам У гіркому каятті: Шалений! Що зробив ти із своїм життям? (М. Рильський);

(4) Пита́ти стрі́чного і попере́чного – розпитувати всіх, багатьох про кого-, що-небудь.

[Кнур:] Я тебе шукав, моя голубко, увесь світ сходив, шукаючи. Усю Задніпрянську сторону зміряв, стрічного і поперечного питав – чи не бачили де, не чули. І от де привів господь тебе зустріти (Панас Мирний);

Пора́ди проси́ти (пита́ти, шука́ти і т. ін.) див. проси́ти.

◇ (5) [І] не пита́й (не пита́йте), розм.:

а) (чого, про що) поготів, тим більше.

Озиме увосени через засуху не сходило .. Видно.., що коли не помилує Господь милосердний, то не буде з нього пуття. А яровини й не питай! (Г. Квітка-Основ'яненко);

б) уживається для підтвердження, підсилення сказаного (перев. при відповіді).

– І не питайте, пане, біда: від полісовщиків тікаємо, – прогугнів Левко (М. Стельмах);

(6) Пита́ти ро́зуму в кого – сподіватися на розумні дії кого-небудь, на чиюсь розважливість і т. ін.

Одважилось [щеня] вхопить Шматок м'ясця, щоб не кортіло. Лев бачить, що воно зробило, Та змилосердився – мовчить, Бо у щеняти якого розуму питати?.. (Л. Глібов);

(7) Пита́ти / спита́ти бро́ду – дізнаватися про кого-, що-небудь перед тим, як починати щось робити, певним чином діяти.

– Про мене, мамо, спитайте броду, – не будете жалкувати на Нимидору: вона дівчина здорова, робоча (І. Нечуй-Левицький).