питатися

ПИТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.

1. кого – чого, про кого – що, розм. за кого – що, також без дод. Те саме, що пита́ти 1–3.

Питаються люди – який в мене милий. Який? Розказати не вмію (Дніпрова Чайка);

Мати вже ніби й забула, що питалася – і не жде відповіді (А. Головко);

– Знаю, що усюди будуть питатись про вашу жінку: відкіля вона і хто така є? (Г. Квітка-Основ'яненко);

Сердечно Вам дякую, що питаєтеся за мою маму. Вона хвора (В. Стефаник);

Ось вона в бібліотеці. Не питаючись книжки, сіла вона край стола (Леся Українка);

Щоб жить – ні в кого права не питаюсь (П. Тичина);

// Намагатися довідатися про що-небудь (поглядом, рухами і т. ін.).

Мати стара потурбувалася, чи не хворість яка викидається .. Вірна дружина очима любими питалася його (Марко Вовчок);

І дивиться променястими очима на батька, питається ними, чи не дуже вже дурне вийшло оце в нього (І. Багряний).

2. кого – чого, у кого. Звертатися до кого-небудь за дозволом, згодою і т. ін. зробити щось.

На людськім полі ростуть панські дуби. Мужик іде та й рубає, нікого не питаючись, наче своє (М. Коцюбинський);

– Ти повчи мені батька! Він знає, що робить! – в голосі Гната обізвалась пересторога. – Ви все знаєте. А в дівки ж згоди питалися? (М. Стельмах);

З'являється звідкись Денис Блаженко і, браво клацнувши каблуками, питається дозволу гвардії старшого лейтенанта звернутись до нього (О. Гончар);

Мені здавалося, що він дивиться на мене і питається самого себе, чи можна зі мною побалакати щиро (Б. Лепкий).

(1) Не пита́тися со́вісті – поводитися непристойно, допускати негідні вчинки; Пита́ти (пита́тися) / спита́ти на здоро́в'я див. пита́ти;

(2) Пита́тися та перепи́туватися – те саме, що Пита́ти (розпи́тувати і т. ін.) та (і, й) перепи́тувати (див. пита́ти).

Як дійшли вже вони літ дорослих.., середній брат зробивсь ще цікавіший, – усього питавсь та перепитувавсь (Марко Вовчок).

◇ (3) Пита́тися чужо́го ро́зуму – звертатися до кого-небудь за настановою, порадою.

Щоб часом дарма не блудить, чужого розуму питайся (прислів'я).