повивач

ПОВИ́ВАЧ, а, ч.

Довгий вузький шматок тканини для сповивання немовляти.

– Гу-гу... – загуде манесенька Галя, силкуючись ухопити випростаними з повивача рученятами краєчок червоної хустки, що висить на колисці (Л. Яновська);

// Взагалі яка-небудь довга вузька смужка тканини, бинт і т. ін. для повивання, замотування кого-, чого-небудь.

– А тепер порохом та землею забивай мерщій виразку та замотуй тугіше повивачем (М. Старицький);

Міцні повивачі тримали цупко, і .. Ольга знесилено склепила очі (Я. Качура);

* У порівн. Як почне, бувало [баба], його умовляти, – та словом, як повивачем, зів'є... (Панас Мирний);

І. Франко стверджує, що Леся Українка тільки що закiнчила першу добу свого розвитку, її талант тiльки що отрясся з повивачiв тої несамостiйностi, що путає кожного поета при перших його кроках (з наук.-попул. літ.).

◇ (1) З пови́вача – з раннього дитинства, з наймолодшого віку.

Клим, як усі барачні діти, порпавсь у попелі і копав свою шахту ще з повивача (В. Логвиненко);

Полоска́ти пови́вач див. полоска́ти.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

повивач

Значення в інших словниках