повимітати
ПОВИМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що і без дод.
1. Вимести все або багато чого-небудь.
Розійшлися вечорниці. Як метіль, кинулась Марина і поприбирала, й повимітала, й повитрушувала, й повимивала (І. Нечуй-Левицький);
Вони з кімнат повимітали панське сміття, побілили стіни, повимивали двері, вікна (С. Чорнобривець);
Вишморгала всю лободяну кашку на своєму та сусідських городах, вирізала всю ботвину, повимітала, повигрібала, де в якій закоморині залежалася полова (Ю. Мушкетик).
2. перен. Силою забрати все або багато чого-небудь.
Тисячі назганяли [інтервенти] – і старих, і жінок, і дітей – набили людьми повні амбари, ті самі амбари, з яких перед цим повимітали хліб (О. Гончар).
3. перен. Видалити, вигнати звідки-небудь усіх або багатьох проти їх бажання.
По селах і хуторах пусто. Наче чума людей повимітала (Я. Качура).
◇ (1) Повиміта́ти під мітлу́ – те саме, що Виміта́ти (виво́зити) / ви́мести (ви́везти) під мітлу́ (див. виміта́ти).
– Є дані, – знову продовжував херсонський посланець, – що греки зараз беруть хліб у Хорлах, під мітлу заповзялися усе повимітати, як зробили це і в нас, у Херсонськім порту (О. Гончар).
Значення в інших словниках
- повимітати — повиміта́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- повимітати — -аю, -аєш, док., перех. і без додатка. 1》 Вимести все чи багато чого-небудь. 2》 перен. Силою забрати все чи багато чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- повимітати — виміта́ти / ви́мести під мітлу́ що. Забирати все начисто, зовсім нічого не лишаючи. Насувався голод.., а “рятівники” (інтервенти) тим часом під мітлу вимітали всі запаси хліба, що були в порту (О. Фразеологічний словник української мови
- повимітати — ПОВИМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і без додатка. 1. Вимести все або багато чого-небудь. Розійшлися вечорниці. Як метіль, кинулась Марина і поприбирала, й повимітала, й повитрушувала, й повимивала (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
- повимітати — Повиміта́ти, -та́ю, -єш гл. Вымести (во множ.). Левиц. І. 54. Світлоньки повимітай. АД. І. 297. Словник української мови Грінченка