повинність
ПОВИ́ННІСТЬ, ності, ж.
1. іст. Обов'язок селян безплатно виконувати примусові роботи на поміщиків і органи державного управління.
2. Обов'язок, який повинні виконувати всі громадяни для задоволення державних або місцевих громадських потреб.
Сі ж козаки, що сиділи зимовниками, в свою чергу одбували повинність кошеві і своєму куреневі (О. Стороженко);
В разі пожежі він [хазяїн] мав виставляти своє відро й лопату – це була його громадська повинність (В. Кучер);
// розм. Те, що необхідно виконати, відбути.
Люцина сіла коло самовара на місці хазяйки, щоб наливати чай, хоч другим часом та повинність лежала на Зосі (І. Нечуй-Левицький);
[Мартіан (до центуріона):] Прошу вас, без галасу чиніть повинність вашу, – у мене в хаті хворі (Леся Українка).
(1) Ямська́ пови́нність – у Росії Х – XVIII ст. – повинність селян і посадських людей перевозити урядовців та державні вантажі.
Ямська повинність була однією з найважливіших повинностей хурман особливо в Помор'ї та Сибіру (з наук.-попул. літ.).
△ (2) Військо́ва пови́нність – у дореволюційній Росії та в капіталістичних країнах – обов'язок чоловічого населення певного віку відбувати військову службу.
Реформа [що почалася в 1862 р.] завершилась запровадженням нового статуту про військову повинність (1874 р.). Колишні рекрутські набори були замінені загальною військовою повинністю для осіб, яким минув 21 рік (з наук. літ.);
(3) Рекру́тська пови́нність – уведений в Росії Петром І у 1705 р. спосіб комплектування регулярних військ, який зобов'язував податні стани поставляти для армії рекрутів на вимогу уряду.
Значення в інших словниках
- повинність — пови́нність іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- повинність — див. ОБОВ'ЯЗОК; П. посада. Словник синонімів Караванського
- повинність — [повин':іс'т'] -н:ос'т'і, ор. -н':іс'т'у Орфоепічний словник української мови
- повинність — -ності, ж. 1》 іст.Обов'язок селян безплатно виконувати примусові роботи на поміщиків та органи державного управління. 2》 Обов'язок, що його повинні виконувати всі громадяни для задоволення державних або місцевих громадських потреб. || розм. Великий тлумачний словник сучасної мови
- повинність — Пови́нність, -ности, -ності, -ністю; -ності, -стей Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- повинність — ОБОВ'ЯЗОК (те, що треба беззастережно виконувати відповідно до вимог суспільства або з власного сумління), ПОВИ́ННІСТЬ розм., ПРИНУ́КА розм., ДОВГ розм., ВІДБУ́ЧА заст. Словник синонімів української мови
- повинність — ПОВИ́ННІСТЬ, ності, ж. 1. іст. Обов’язок селян безплатно виконувати примусові роботи на поміщиків і органи державного управління. Відомо, що податі й повинності з російського селянина зберегли на собі величезні сліди середньовіччя (Ленін, 17, 1971, 91). Словник української мови в 11 томах
- повинність — Повинність, -ности ж. 1) Долгъ, обязанность. Левиц. Пов. 333. Забудь отця, забудь і матку, лети повинность ісправлять. Котл. Ен. V. 43. 2) Повинность. Люде панів не слухають, повинности не відбувають... Сами пани бідні свині заганяють. Грин. III. 565. Словник української мови Грінченка