повинність

ПОВИ́ННІСТЬ, ності, ж.

1. іст. Обов’язок селян безплатно виконувати примусові роботи на поміщиків і органи державного управління.

Відомо, що податі й повинності з російського селянина зберегли на собі величезні сліди середньовіччя (Ленін, 17, 1971, 91).

2. Обов’язок, який повинні виконувати всі громадяни для задоволення державних або місцевих громадських потреб.

Загальна трудова повинність одна лише спроможна здійснити найбільшу економію сил народної праці (Ленін, 32, 1973, 192);

Сі ж козаки, що сиділи зимовниками, в свою чергу одбували повинність кошеві і своєму куреневі (Стор., І, 1957, 273);

В разі пожежі він [хазяїн] мав виставляти своє відро й лопату — це була його громадська повинність (Кучер, Прощай.., 1957, 148);

// розм. Те, що необхідно виконати, відбути.

Люцина сіла коло самовара на місці хазяйки, щоб наливати чай, хоч другим часом та повинність лежала на Зосі (Н.-Лев., І, 1956, 200);

[Мартіан (до центуріона):] Прошу вас, без галасу чиніть повинність вашу, — у мене в хаті хворі (Л. Укр., III, 1952, 319).

∆ Військо́ва пови́нність — у дореволюційній Росії та в капіталістичних країнах — обов’язок чоловічого населення певного віку відбувати військову службу.

Реформа [що почалася в 1862 р.] завершилась запровадженням нового статуту про військову повинність (1874 р.). Колишні рекрутські набори були замінені загальною військовою повинністю для осіб, яким минув 21 рік (Іст. УРСР, І, 1953, 482);

Рекру́тська пови́нність — уведений в Росії Петром І у 1705 р. спосіб комплектування регулярних військ, який зобов’язував податні стани поставляти для армії рекрутів на вимогу уряду.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

повинність

Значення в інших словниках