повітати

ПОВІТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, розм.

1. Звернутися до кого-небудь з вітанням; привітати.

Семен повітав війта так ласкаво, що трохи по руках не цілував (Л. Мартович);

В непогідь [непогоду], стужу злиденну (Певно, сама сирота!) Зайде [трудяща людина] в хатину нужденну, Словом усіх повіта (П. Грабовський);

Адельгейда хотіла повітати імператора високими словами, він нетерпляче відмахнувся (П. Загребельний);

// Передати через кого-небудь комусь усно чи письмово слова вітання, привіту.

Повітайте від мене і поцілуйте всю любу родину, знайому і незнайому (Леся Українка);

// чим. Зробити кому-небудь щось приємне або неприємне; почастувати.

Мов приском старостів та молодого вража дівка обсипала, стало їм і соромно, і сердито на гаспидську дівку за таку одповідь, але ж боялись її ще займати, щоб ще чим кращим, бува, не повітала (з казки).

2. Сприйняти що-небудь радісно, захоплено, схвально.

І свободу молодую Повітаймо, як весну (І. Гушалевич);

// Виявити (вигуками, оплесками, жестами тощо) почуття радості, задоволення з приводу якоїсь події, чийогось успіху і т. ін.

Газетярі пильно слідили [стежили] за кождим [кожним] його [комісара] рухом і повітали його відкриття голосними окриками (І. Франко);

Вихований без матері, Борис не звик до виявів чулості, тому й не кинувся до батька в обійми, хоч як хотілося хлопцеві, навіть не повітав батька вигуком радості (П. Загребельний).

3. Гостинно прийняти кого-небудь.

Щиро повітаємо у нас Мирона і Корженка, єсли [якщо] лиш наша мама буде чулась [почувати себе] трохи сильнішою (Уляна Кравченко);

Грицька повітали як добре знайомого. Отець Кирило стрічав його дуже радо (М. Грушевський);

До моєї матері не показувалася вона більше, хоч, як упевняє мене мати, була б її повітала радо в себе, хоч би й тому, щоб подякувати їй за її труд коло неї під час подорожі і вдома (О. Кобилянська).

4. Зустріти.

Дитинка, мабуть, у бога, там жде на тебе, колись повітає, і, може, ліпше для неї так (О. Кобилянська);

Потім Бутень почалапав крізь кущі до свого племені, яке, певно, з радістю повітає його повернення (П. Загребельний);

* Образно. Але я переконана, що завтрашній поранок повітає нас сонцем (О. Кобилянська).