погано

ПОГА́НО, присл.

1. Присл. до пога́ний 3, 5.

[Захарко:] Гапко! Щось ти погано смієшся! (М. Кропивницький);

– Тебе, Давиде, погано бачила уві сні (А. Головко);

Почав [чорт] лаятись, та так погано (Марко Вовчок);

– Правда ж, ви не думаєте про мене погано? (Ю. Яновський).

2. Не так, як слід, як треба, як хотілося б і т. ін.

Як мать погано орать, то краще й в поле не ходить (Номис);

Семен соромився вихопитись з якимсь “панським” словом, бо йому здавалося, що воно ще поганіше бринітиме, ніж з уст Романкових (М. Коцюбинський);

– Шовкун, я дуже погано поводилась на вогневій? (О. Гончар);

Гнат бачив, що діло повертається погано (Григорій Тютюнник);

// у знач. присудк. сл. Не можна, не слід.

Дмитрик чує дитячим серцем, що так погано чинити, як вони чинять (М. Коцюбинський);

// Не повною мірою, не до кінця, не зовсім, мало.

Люди з .. погано схованою цікавістю поглядають на чужинця (Г. Хоткевич);

– Е, ні, тітусю, погано ти знаєш свого небожа (А. Головко).

3. у знач. пред. Варте осуду.

Не знала вона, що то гарно, що погано, що треба робити, що ні, що соромно, що не соромно (Панас Мирний);

Вони .. в простих хустинках і нешироких бідняцьких спідничках, з-під яких виглядають білі пружечки вишитих підтичок. І це вже не так погано, а то скоро міський крам до решти витолочить дівочі квіти на селянському полотні (М. Стельмах);

// Не годиться, не до речі.

– Нехай буде Голий, Так і пиши! – Ні, погано! (Т. Шевченко);

Погано се тим, що може розхолодити до праці людей (Леся Українка);

– За це він у вас молодець, що за правду стоїть. Та от погано тільки, що сам іноді брехні не цурається (А. Головко).

4. у знач. присудк. сл. Важко, негаразд у якому-небудь відношенні.

Без голови рукам і ногам погано (прислів'я);

Казав [лікар].., щоб я покинув горілку пити, а то погано буде... (І. Нечуй-Левицький);

– Як же там на війні? – Погано, Тимку... Людей убивають... (Григорій Тютюнник);

// Недобре кому-небудь (про важкий фізичний або моральний стан).

– Що се, Варко, таке тобі? Чого се ти така стала? – Так чогось, – кажу, – погано... сама не знаю чого (Панас Мирний);

– У нього давно застуджені нирки. Та хіба його можна умовити [лікуватися] !! А тепер йому погано (З. Тулуб).

5. у знач. присудк. сл. Недобре, зле (про неуспішний хід справ, несприятливу, неблагополучну обстановку).

– Трохим? боюсь зійтися з ним: З весни ще злий він за ягнятко. – Погано ж!.. Ну, а чи не прийме Клим?.. (Л. Глібов);

// Негарно (про несприятливе, неприємне оточення).

– Де живеш, куличе? – В болоті. – Там же погано? – Я привик (Номис);

– Чим у нас тут погано? Тут, коли спека, так уже спека! Коли вітер, так уже вітер! Роздолля, простір, де хочеш, там і сідай... (О. Гончар).

6. у знач. ім. пога́но, невідм., с. Відмітка, оцінка, що відбиває низький рівень знань, незадовільну поведінку і т. ін.

Через годину вона викликала його і, намагаючись надати своєму голосу лагідності, сказала: – Я поставила вам “погано” (Григорій Тютюнник).

(1) На душі́ (на се́рці) пога́но кому, в кого і без дод. – кому-небудь важко, тоскно, неспокійно.

– Чогось мені на душі так погано, коло серця щось в'ється так... (Панас Мирний);

– Так уже в нього на серці погано (О. Довженко).