погано

ПОГА́НО, присл.

1. Присл. до пога́ний 3, 5.

[Захарко:] Гапко! Щось ти погано смієшся! (Кроп., II, 1958, 144);

— Тебе, Давиде, погано бачила уві сні (Головко, II, 1957, 88);

Почав [чорт] лаятись, та так погано (Вовчок, VI, 1956, 270);

— Правда ж, ви не думаєте про мене погано? (Ю. Янов., II, 1958, 137).

2. Не так, як слід, як треба, як хотілося б і т. ін.

Як мать погано орать, то краще й в поле не ходить (Номис, 1864, № 7304);

Семен соромився вихопитись з якимсь «панським» словом, бо йому здавалося, що воно ще поганіше бринітиме, ніж з уст Романкових (Коцюб., І, 1955, 101);

— Шовкун, я дуже погано поводилась на вогневій? (Гончар, III, 1959, 399);

Гнат бачив, що діло повертається погано (Тют., Вир, 1964, 333);

// у знач. присудк. сл. Не можна, не слід.

Дмитрик чує дитячим серцем, що так погано чинити, як вони чинять (Коцюб., І, 1955, 134);

// Не повною мірою, не до кінця, не зовсім, мало.

Люди з.. погано схованою цікавістю поглядають на чужинця (Хотк., II, 1966, 396);

— Е, ні, тітусю, погано ти знаєш свого небожа (Головко, II, 1957, 474).

◊ Пога́но лежи́ть — можна легко вкрасти, привласнити.

Він виканючував пісок, іноді просто прибирав, де погано лежало, а то й крав (Загреб., Диво, 1968, 131).

3. у знач. присудк. сл. Варте осуду.

Не знала вона, що то гарно, що погано, що треба робити, що ні, що соромно, що не соромно (Мирний, І, 1954, 55);

Вони.. в простих хустинках і нешироких бідняцьких спідничках, з-під яких виглядають білі пружечки вишитих підтичок. І це вже не так погано, а то скоро міський крам до решти витолочить дівочі квіти на селянському полотні (Стельмах, І, 1962, 325);

// Не годиться, не до речі.

— Нехай буде Голий, Так і пиши! — Ні, погано! (Шевч., І, 1963, 111);

Погано се тим, що може розхолодити до праці людей (Л. Укр., V, 1956, 353);

— За це він у вас молодець, що за правду стоїть. Та от погано тільки, що сам іноді брехні не цурається (Головко, II, 1957, 251).

4. у знач. присудк. сл. Важко, негаразд у якому-небудь відношенні.

Без голови рукам і ногам погано (Укр.. присл.., 1955, 253);

Казав [лікар].., щоб я покинув горілку пити, а то погано буде… (Н.-Лев., І, 1956, 118);

— Як же там на війні? — Погано, Тимку… Людей убивають… (Тют., Вир, 1964, 348);

// Недобре кому-небудь (про важкий фізичний або моральний стан).

— Що се, Варко, таке тобі? Чого се ти така стала? — Так чогось, — кажу, — погано… сама не знаю чого (Мирний, І, 1954, 84);

— У нього давно застуджені нирки. Та хіба його можна умовити [лікуватися] !! А тепер йому погано (Тулуб, В степу.., 1964, 186).

На душі́ (се́рці) пога́но кому, в кого і без додатка — кому-небудь важко, тоскно, неспокійно.

— Чогось мені на душі так погано, коло серця щось в’ється так… (Мирний, І, 1949, 318);

Тоскно й погано ставало на душі від зрадливої пісні чужих смерек (Хотк., II, 1966, 242);

— Так уже в нього на серці погано (Довж., І, 1958, 369).

5. у знач. присудк. сл. Недобре, зле (про неуспішний хід справ, несприятливу, неблагополучну обстановку).

— Трохим? боюсь зійтися з ним: З весни ще злий він за ягнятко. — Погано ж!.. Ну, а чи не прийме Клим?.. (Гл., Вибр., 1951, 5);

— Невже, Григорію Михайловичу, так погано? — хмурніє.. обличчя голови комнезаму. — Кількох дітей уже батьки не пустили до школи (Стельмах, II, 1962, 100);

// Негарно (про несприятливе, неприємне оточення).

— Де живеш, куличе? — В болоті. — Там же погано? — Я привик (Номис, 1864, № 9564);

— Чим у нас тут погано? Тут, коли спека, так уже спека! Коли вітер, так уже вітер! Роздолля, простір, де хочеш, там і сідай… (Гончар, Тронка, 1963, 71).

6. у знач. ім. пога́но, невідм., с. Відмітка, оцінка, що відбиває низький рівень знань, незадовільну поведінку і т. ін.

Через годину вона викликала його і, намагаючись надати своєму голосу лагідності, сказала: — Я поставила вам «погано» (Тют., Вир, 1964, 56).