1. Словник української мови у 20 томах

погорілий

ПОГОРІ́ЛИЙ, а, е.

Дієпр. акт. до погорі́ти;

// у знач. прикм.

Коли Андрій Волик проходив повз головний будинок погорілої сахарні, зі стін руїни з галасом знялось вороння (М. Коцюбинський);

Грибовський .. подався садом повз погорілі тягачі й шаснув з чорного ходу до школи (О. Довженко);

Сашко .. глибоко зневажав погорілого поміщика Золотарьова – як акулу капіталу (Ю. Смолич);

// у знач. ім. погорі́лий, лого, ч.; погорі́ла, лої, ж. Те саме, що погорі́лець.

Побачить [Оксана] старця, каліку або погорілого, вже вона усе покине – зараз до нього, розпитує (Г. Квітка-Основ'яненко);

Забрала я погорілу до себе жити (Є. Кравченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. погорілий — погорі́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. погорілий — [погоур’ілией] м. (на) -лому/-л'ім, мн. -л'і Орфоепічний словник української мови
  3. погорілий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до погоріти. || у знач. прикм. || у знач. ім. погорілий, -лого, ч.; погоріла, -лої, ж. Те саме, що погорілець. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. погорілий — ПОГОРІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до погорі́ти; // У знач. прикм. Коли Андрій Волик проходив повз головний будинок погорілої сахарні, зі стін руїни з галасом знялось вороння (Коцюб., II, 1955, 7); Грибовський.. Словник української мови в 11 томах
  5. погорілий — Погорілий, -а, -е 1) Погорѣлый. Боюся ще погорілу хату руйнувати. Шевч. 264. 2) погоріле = погорілля. На погоріле хоч шажок дайте. Макс. Словник української мови Грінченка