1. Словник української мови в 11 томах

погорілий

ПОГОРІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до погорі́ти;

// У знач. прикм.

Коли Андрій Волик проходив повз головний будинок погорілої сахарні, зі стін руїни з галасом знялось вороння (Коцюб., II, 1955, 7);

Грибовський.. подався садом повз погорілі тягачі й шаснув з чорного ходу до школи (Довж., І, 1958, 371);

Сашко.. глибоко зневажав погорілого поміщика Золотарьова — як акулу капіталу (Смолич, V, 1959, 40);

// у знач. ім. погорі́лий, лого, ч.; погорі́ла, лої, ж. Те саме, що погорі́лець.

Побачить [Оксана] старця, каліку або погорілого, вже вона усе покине — зараз до нього, розпитує (Кв.-Осн., II, 1956, 424);

Забрала я погорілу до себе жити (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 62).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. погорілий — погорі́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. погорілий — [погоур’ілией] м. (на) -лому/-л'ім, мн. -л'і Орфоепічний словник української мови
  3. погорілий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до погоріти. || у знач. прикм. || у знач. ім. погорілий, -лого, ч.; погоріла, -лої, ж. Те саме, що погорілець. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. погорілий — ПОГОРІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до погорі́ти; // у знач. прикм. Коли Андрій Волик проходив повз головний будинок погорілої сахарні, зі стін руїни з галасом знялось вороння (М. Коцюбинський); Грибовський .. Словник української мови у 20 томах
  5. погорілий — Погорілий, -а, -е 1) Погорѣлый. Боюся ще погорілу хату руйнувати. Шевч. 264. 2) погоріле = погорілля. На погоріле хоч шажок дайте. Макс. Словник української мови Грінченка