покидати

ПОКИ́ДАТИ, аю, аєш, док., що.

1. Кинути все або багато чого-небудь, всіх або багатьох.

Ватя підвелася навшпиньки, нарвала яблук і покидала їх на траву (І. Нечуй-Левицький);

Тепер всі як один покидали ложки (А. Головко);

// Абияк, недбало кинути все або багато чого-небудь.

Спасибі, Петро оборонив, і відра позбирав, що я з ляку покидала, та проводив мене знов до криниці (Г. Квітка-Основ'яненко).

2. Кинути без догляду все або багато чого-небудь, всіх або багатьох.

От там-то [біля ставу] і матері, що покидали .. і маненьких діточок, і поросяток, і птицю, і коровок (Г. Квітка-Основ'яненко);

Люди, покидавши худобу і позбиравшись у невеличкі гурточки, вели повільні, нудні розмови (Григорій Тютюнник);

// Вирушаючи кудись, кинути напризволяще все або багато чого-небудь, всіх або багатьох.

Вештались тут попи й дяки, що покидали свої парафії, втікаючи од дряпіжних ксьондзів (О. Стороженко);

Пересельці багато покидали хат, от і стояли вони порожнем (Грицько Григоренко);

// Припинити щось робити (про всіх або багатьох).

Налякані, зняті жалем робітники покидали роботу та стояли, мов зачаровані (М. Коцюбинський);

// кому. Залишити все або багато чого-небудь для когось.

3. Кидати що-небудь якийсь час.

Покидати вугілля лопатою.

4. безос., розм. Вкрити що-небудь (сипом, виразками і т. ін.).

– Я ще вчора хотіла була забігти до вас, та з корівкою загаялась: отакими, не в мою міру, шипаками [наривами] по дійках покидало! (Л. Яновська).

◇ (1) Поки́дати чуби́, заст., рідко – стати солдатами.

Хлопці покидали чуби та пішли в рекрути (з усн. мови).

ПОКИДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОКИ́НУТИ, ну, неш, док., кого, що.

1. Вирушаючи кудись, не брати з собою кого-, що-небудь.

Невідомий зі всією силою розмахнувся сокирою, що її не покидав під час втечі (М. Трублаїні);

Він поїхав на село, покинув там коня, вернувсь і тепер, упоравшися, сидів на приспі та й думав (Б. Грінченко);

В 1918 році німці, утікаючи, покинули серед шляху тулуб несправної гармати (М. Стельмах);

* Образно. Солдат повернувся додому, у сінях покинув утому (С. Голованівський);

// Залишати без догляду кого-, що-небудь.

Під Гаєм хтось Огонь покинув, Чи подорожній там, чи косарі були, Чи, може, вівчарі картопельку пекли (Л. Глібов);

[Храпко:] Раді, що батько ліг спати, та й хату покинули без догляду (Панас Мирний);

Породила, та й байдуже; Людям годувати В чужім селі покинула: Отака-то мати!.. (Т. Шевченко);

// Не класти на місце щось і т. ін.

– Нащо лопату покинув, ще хтось потягне, ти! – почув він голос Маланчин, але навіть не озирнувся (М. Коцюбинський).

2. Йти від кого-небудь, позбавляючи свого товариства.

– Так що ж це ви, товаришу Барабаш, уже й покидаєте нас? (А. Головко);

Рустем мусив покинути товариша: нові гості вже його кликали (М. Коцюбинський);

Зараз Вутаньці подобалось, що він так упадає коло неї, що ради неї він, не вагаючись, покинув у ложі оту нав'язливу, незрозумілу свою компанію (О. Гончар);

// Йти від кого-небудь, розлучатися з кимсь, позбавляючи своєї уваги, турбот і т. ін.

– Волю я в широкому полі пропасти, Ніж тута, немов у тюрмі, пропадати! Тебе тільки, зіронько, жаль покидати (Леся Українка);

– Прохоре, не покидай мене, бо я руки на себе накладу (А. Шиян);

Було таке, що й женихались, Та розійшлися, не побрались, Покинула самого жить, В хатині віку доживати!.. (Т. Шевченко);

– Викохай, вигляди, вирости дітей, а вони візьмуть та й порозлітаються й покинуть тебе саму на старість, як сироту, – говорила мати, плачучи (І. Нечуй-Левицький);

// на що. Залишати когось у важкому, скрутному становищі (за значенням додатка).

– Що ж се таке? – говорить священик до матері: – Чи ж так рідну дитину покинете на вбожество, як сироту? (Марко Вовчок);

[Трохим:] Ви .. йдете на беззаконний вчинок, а про сім'ї ваші забуваєте?.. Покидаєте їх на поталу та наглу смерть?.. (М. Кропивницький);

Їй все здавалося, що .. Тимко покине її тут, у чужих людей, одну на ганьбу та посміховище, а сам утече за тридев'ять земель (Григорій Тютюнник);

// на кого. Залишаючи кого-, що-небудь, доручати комусь догляд за ним.

А думка говорить: “Куди ти йдеш, не спитавшись? На кого покинув Батька, неньку старенькую..?” (Т. Шевченко);

Така вже улюблена [дочка] та втішна.., клопоту ж таки з нею менш, аніж з синами було: є вже батько, є й покинути на кого (А. Головко);

– А на кого ж ти нашу худобу покинув? – Нічліжани доглядають, – навіть не моргнувши, вибріхується чоловік (М. Стельмах);

// у сполуч. зі сл. сирота в оруд. і знах. в. Помираючи, сиротити.

Не з життям прощавшись, Нишком тужить мати: Дочку сиротою Тяжко покидати (П. Грабовський);

Мати сохла та скліла [скніла], поки зовсім не зоскліла, покинувши на білому світі одинадцятилітню сироту (Панас Мирний);

// Переставати підтримувати спілкування, зв'язок з ким-небудь.

Таку був славу навів [Тимоха] на свій постоялний [постоялий двір], що стали було люди й цуратись, і покинули б їх було й зовсім, так Горпина схаменулась, перестала йому волю давати (Г. Квітка-Основ'яненко);

Вона без жалю покинула товариство дівчат та парубків (М. Коцюбинський).

3. Вирушаючи звідкілясь, переставати там жити, перебувати.

Прощавай, мій рідний край! Вже тебе я покидаю (І. Франко);

Марківський полк поспішно покидав місто (П. Панч);

Пташки покидають діброви, щоб знов прилетіть навесні, і листя тремтить пурпурове, і айстри зітхають сумні (В. Сосюра);

Кармелиха спродала хату свою, попрощалася з усіма й покинула село з дочкою (Марко Вовчок);

Коли баркас наблизився, Мемет покинув кав'ярню і подався на берег (М. Коцюбинський).

4. Переставати чим-небудь займатися, припиняти щось робити.

Може, не один багач, почувши ту Кармелеву пісню, покидав співати (Марко Вовчок);

– Не поет, хто покидає Боронить народну справу (Леся Українка);

Сонце вже зайшло, а вони все не покидали роботи, бо ті, що жнуть за снопи, раді би ще хоч кілька снопів докинути (Л. Мартович);

Покинув Максим зовсім пити (Панас Мирний);

Вона покинула прання, прокралася в комору і довго стояла в куточку, притисши до розпашілого обличчя Тимків картуз (Григорій Тютюнник);

// Відкладати вбік знаряддя праці чи об'єкт дії.

Тесляр на наймичку свою, Неначе на свою дитину, Теслу [тесло], було, і струг покине Та й дивиться (Т. Шевченко);

– Я, розшолопавши філософію, як і подобає філософові, покинув знов книжки. Гуляв, гуляв, аж до кінця курсу, аж остобісіло! (І. Нечуй-Левицький);

// Залишати якусь посаду, відмовлятися від дальшого виконання своїх обов'язків.

Катрусі скоро надокучила криклива дитина і штурханці газдині, отже, покинула службу й утекла до вуйка (Н. Кобринська);

// перен. Забувати про щось, звільнятися від чого-небудь.

– Весна прийшла! Тепло знайшла! – Кричать дівчатка й хлопчики. – Цвірінь! Цвірінь! Журбу покинь! – Клопочуться горобчики (Л. Глібов);

Треба було покинути думку про якесь справжнє діло серед свого люду, у рідній країні (М. Коцюбинський).

5. Залишати після себе наслідок своєї дії, діяльності.

Тихо полинули [човни] по воді, покидаючи за собою легенький слід (І. Нечуй-Левицький);

В неволі, плачучи, умру, І все з собою заберу, Малого сліду не покину На нашій славній Україні (Т. Шевченко).

6. кому, також у сполуч. зі сл. спадок. Віддавати, передавати у чиєсь користування, посідання, володіння і т. ін. (перев. після смерті).

Оженив мене батько, а сам вмер, покинув мені отой ґрунт, три овечки та два непопродані кожуха (І. Нечуй-Левицький);

Парубок гарний, чепурний, та, на лихо, хазяйства в його зовсім не було: батько п'яниця був, то нічого синові не покинув (Б. Грінченко);

* Образно. [Іфігенія:] Хто дав нам душу і святий вогонь? Ти, Прометею, спадок нам покинув Великий, незабутній (Леся Українка);

// Залишати сиротами (дітей).

Чоловік умер, двоє діток мені покинув, два сини (Марко Вовчок).

7. Зберігати, відкладати, залишати що-небудь (здебільшого для когось).

Не все бреши за раз – покидай на завтра (прислів'я);

Засилаю .. два списки з статуту і прохаю Вас, підпишіть їх, будь ласка, сьогодні і покиньте в книгарні (Панас Мирний);

– Покинь мені полудень на столі: я зараз прийду, – обізвався Кайдаш з повітки (І. Нечуй-Левицький);

* Образно. Стих карнавал, а тії, що пили, для нас покинули важке похмілля (Леся Українка).

8. Вирушаючи кудись, залишати кого-небудь для виконання якоїсь роботи, певних обов'язків і т. ін.

– Підросла я; мене один чоловік найняв за няньку .. Хазяїни підуть на поле, а мене покинуть дома з дітьми (І. Нечуй-Левицький);

[Орфей:] Вони розбіглись, як вівці по шурхах.., покинули нас трьох тут будувати для їх твердиню, а для нас могилу (Леся Українка);

Незабаром він поїхав у відпустку й до фабрики вже не повертався, покинувши мене самого на всі режисерські групи (Ю. Яновський).

9. перен. Переставати виявлятися; вичерпуватися, зникати (про силу, розум, почуття і т. ін.).

Ганна Коронецька .. молода, палка, пристрасна і хоровита, але має владу над собою, що покидає її тільки в надто рідкі моменти (Леся Українка);

Все переплуталось, попливло перед очима, і життя ніби наяву покидало її (О. Гончар);

– Змилосердься, Гервасію, – заплакала жінка, почуваючи, що сили покидають її (М. Стельмах);

Радість не покидала його цілий день (В. Гжицький);

Її покинули дві прикмети, які, здавалося, становили природні компоненти її крові: хитрість і блискавичність орієнтації в будь-якій ситуації (Ірина Вільде).

◇ Ду́мка не покида́є <�Думки́ не покида́ють> див. ду́мка;

Ки́нути / поки́нути ло́ском див. ки́дати;

(1) Покида́ти / поки́нути бі́лий (цей) світ – помирати.

– Я вже, братику, – обернувсь Кирило Тур ізнов до Петра, – покидав зовсім сей світ (П. Куліш);

Запровадь мене додому Меж мою родину: Там без жалю і без скарги Білий світ покину (С. Руданський);

– Так ще мати робила, коли дівувала. І в тітки такі ж – з прошвою. Давно вони з матір'ю покинули цей світ, а рушники на згадку їй – Гальці (з газ.);

(2) Покида́ти / поки́нути грі́шну зе́млю – помирати.

Напускає [отець Миколай] на своє досить земне обличчя святість і так підіймає руки, наче збирається покидати грішну землю (М. Стельмах).