покидати

ПОКИ́ДАТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Кинути все або багато чого-небудь, всіх або багатьох.

Ватя підвелася навшпиньки, нарвала яблук і покидала їх на траву (Н.-Лев., IV, 1956, 121);

Тепер всі як один покидали ложки (Головко, II, 1957, 239);

// Абияк, недбало кинути все або багато чого-небудь.

Спасибі, Петро оборонив, і відра позбирав, що я з ляку покидала, та проводив мене знов до криниці (Кв.-Осн., II, 1956, 437).

2. Кинути без догляду все або багато чого-небудь, всіх або багатьох.

От там-то [біля ставу] і матері, що покидали.. і маненьких діточок, і поросяток, і птицю, і коровок (Кв.-Осн., II, 1956, 174);

Люди, покидавши худобу і позбиравшись у невеличкі гурточки, вели повільні, нудні розмови (Тют., Вир, 1964, 145);

// Вирушаючи кудись, кинути напризволяще все або багато чого-небудь, всіх або багатьох.

Вештались тут попи й дяки, що покидали свої парафії, втікаючи од дряпіжних ксьондзів (Стор., І, 1957, 398);

Пересельці багато покидали хат, от і стояли вони порожнем (Григ., Вибр., 1959, 302);

// Припинити щось робити (про всіх або багатьох).

Налякані, зняті жалем робітники покидали роботу та стояли, мов зачаровані (Коцюб., І, 1955, 217);

// кому. Залишити все або багато чого-небудь для когось.

3. Кидати що-небудь якийсь час.

Покидати вугілля лопатою.

4. безос., розм. Вкрити що-небудь (сипом, виразками і т. ін.).

— Я ще вчора хотіла була забігти до вас, та з корівкою загаялась: отакими, не в мою міру, шипаками [наривами] по дійках покидало! (Л. Янов., І, 1959, 384).

♦ Поки́дати чуби́, заст. — бути взятими у солдати.

ПОКИДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОКИ́НУТИ, ну, неш, док., перех.

1. Вирушаючи кудись, не брати з собою кого-, що-небудь.

Невідомий зі всією силою розмахнувся сокирою, що її не покидав під час втечі (Трубл., І, 1955, 127);

Він поїхав на село, покинув там коня, вернувсь і тепер, упоравшися, сидів на приспі та й думав (Гр., І, 1963, 410);

В 1918 році німці, утікаючи, покинули серед шляху тулуб несправної гармати (Стельмах, II, 1962, 191);

*Образно. Солдат повернувся додому, у сінях покинув утому (Голов., Близьке.., 1948, 9);

// Залишати без догляду кого-, що-небудь.

Під Гаєм хтось Огонь покинув, Чи подорожній там, чи косарі були, Чи, може, вівчарі картопельку пекли (Гл., Вибр., 1957, 221);

[Xрапко:] Раді, що батько ліг спати, та й хату покинули без догляду (Мирний, V, 1955, 158);

Породила, та й байдуже; Людям годувати В чужім селі покинула: Отака-то мати!.. (Шевч., І, 1951, 165);

// Не класти на місце щось і т. ін.

— Нащо лопату покинув, ще хтось потягне, ти! — почув він голос Маланчин, але навіть не озирнувся (Коцюб., II, 1955, 34).

2. Йти від кого-небудь, позбавляючи свого товариства.

— Так що ж це ви, товаришу Барабаш, уже й покидаєте нас? (Головко, І, 1957, 340);

Рустем мусив покинути товариша: нові гості вже його кликали (Коцюб., II, 1955, 127);

Зараз Вутаньці подобалось, що він так упадає коло неї, що ради неї він, не вагаючись, покинув у ложі оту нав’язливу, незрозумілу свою компанію (Гончар, II, 1959, 181);

// Йти від кого-небудь, розлучатися з кимсь, позбавляючи своєї уваги, турбот і т. ін.

— Волю я в широкому полі пропасти, Ніж тута, немов у тюрмі, пропадати! Тебе тільки, зіронько, жаль покидати (Л. Укр., І, 1951, 111);

— Прохоре, не покидай мене, бо я руки на себе накладу (Шиян, Баланда, 1957, 178);

Було таке, що й женихались, Та розійшлися, не побрались, Покинула самого жить, В хатині віку доживати!.. (Шевч., II, 1963, 45);

— Викохай, вигляди, вирости дітей, а вони візьмуть та й порозлітаються й покинуть тебе саму на старість, як сироту, — говорила мати, плачучи (Н.-Лев., III, 1956, 83);

// на що. Залишати когось у важкому, скрутному становищі (за значенням додатка).

— Що ж се таке? — говорить священик до матері: — Чи ж так рідну дитину покинете на вбожество, як сироту? (Вовчок, І, 1955, 233);

[Трохим:] Ви.. йдете на беззаконний вчинок, а про сім’ї ваші забуваєте?.. Покидаєте їх на поталу та наглу смерть?.. (Кроп., IV, 1959, 234);

Їй все здавалося, що.. Тимко покине її тут, у чужих людей, одну на ганьбу та посміховище, а сам утече за тридев’ять земель (Тют., Вир, 1964, 264);

// на кого. Залишаючи кого-, що-небудь, доручати комусь догляд за ним.

А думка говорить: «Куди ти йдеш, не спитавшись? На кого покинув Батька, неньку старенькую..?» (Шевч., І, 1963, 9);

Така вже улюблена [дочка] та втішна.., клопоту ж таки з нею менш, аніж з синами було: є вже батько, є й покинути на кого (Головко, II, 1957, 209);

— А на кого ж ти нашу худобу покинув? — Нічліжани доглядають, — навіть не моргнувши, вибріхується чоловік (Стельмах, І, 1962, 480);

// у сполуч. із сл. сирота в оруд. та знах. в. Помираючи, сиротити.

Не з життям прощавшись, Нишком тужить мати: Дочку сиротою Тяжко покидати (Граб., І, 1959, 211);

Мати сохла та скліла [скніла], поки зовсім не зоскліла, покинувши на білому світі одинадцятилітню сироту (Мирний, IV, 1955, 293);

// Переставати підтримувати спілкування, зв’язок з ким-небудь.

Таку був славу навів [Тимоха] на свій постоялний [постоялий двір], що стали було люди й цуратись, і покинули б їх було й зовсім, так Горпина схаменулась, перестала йому волю давати (Кв.-Осн., II, 1956, 256);

Вона без жалю покинула товариство дівчат та парубків (Коцюб., І, 1955, 268).

3. Вирушаючи звідкілясь, переставати там жити, перебувати.

Прощавай, мій рідний край! Вже тебе я покидаю (Фр., XIII, 1954, 363);

Марківський полк поспішно покидав місто (Панч, В дорозі, 1959, 69);

Пташки покидають діброви, щоб знов прилетіть навесні, і листя тремтить пурпурове, і айстри зітхають сумні (Сос., Щастя.., 1962, 206);

Кармелиха спродала хату свою, попрощалася з усіма й покинула село з дочкою (Вовчок, І, 1955, 366);

Коли баркас наблизився, Мемет покинув кав’ярню і подався на берег (Коцюб., І, 1955, 390).

◊ Покида́ти (поки́нути) [бі́лий (цей)] світ — помирати.

Запровадь мене до дому Між мою родину: Там без жалю і без скарги Білий світ покину (Рудан., Тв., 1956, 74).

4. Переставати чим-небудь займатися, припиняти щось робити.

Може, не один багач, почувши ту Кармелеву пісню, покидав співати (Вовчок, І, 1955, 356);

— Не поет, хто покидає Боронить народну справу (Л. Укр., І, 1951, 383);

Сонце вже зайшло, а вони все не покидали роботи, бо ті, що жнуть за снопи, раді би ще хоч кілька снопів докинути (Март., Тв., 1954, 35);

Покинув Максим зовсім пити (Мирний, І, 1949, 233);

Вона покинула прання, прокралася в комору і довго стояла в куточку, притисши до розпашілого обличчя Тимків картуз (Тют., Вир, 1964, 380);

// Відкладати вбік знаряддя праці чи об’єкт дії.

Тесляр на наймичку свою, Неначе на свою дитину, Теслу [тесло], було, і струг покине Та й дивиться (Шевч., II, 1963, 354);

— Я, розшолопавши філософію, як і подобає філософові, покинув знов книжки. Гуляв, гуляв, аж до кінця курсу, аж остобісіло! (Н.-Лев., І, 1956, 127);

// Залишати якусь посаду, відмовлятися від дальшого виконання своїх обов’язків.

Катрусі скоро надокучила криклива дитина і штурханці газдині, отже, покинула службу й утекла до вуйка (Кобр., Вибр., 1954, 110);

Командуючий розумів, що це успіх, що наступ розгортається і що в такий відповідальний момент він не може покинути фронт (Тют., Вир, 1964, 503);

// перен. Забувати про щось, звільнятися від чого-небудь.

— Весна прийшла! Тепло знайшла! — Кричать дівчатка й хлопчики. — Цвірінь! Цвірінь! Журбу покинь! — Клопочуться горобчики (Гл., Вибр., 1951, 235);

Треба було покинути думку про якесь справжнє діло серед свого люду, у рідній країні (Коцюб., І, 1955, 223).

5. Залишати після себе наслідок своєї дії, діяльності.

Тихо полинули [човни] по воді, покидаючи за собою легенький слід (Н.-Лев., І, 1956, 54);

В неволі, плачучи, умру, І все з собою заберу, Малого сліду не покину На нашій славній Україні (Шевч., II, 1963, 9).

6. кому, а також у сполуч. із сл. спадок. Віддавати, передавати у чиєсь користування, посідання, володіння і т. ін. (перев. після смерті).

Оженив мене батько, а сам вмер, покинув мені отой грунт, три овечки та два непопродані кожуха (Н.-Лев., І, 1956, 55);

Парубок гарний, чепурний, та, на лихо, хазяйства в його зовсім не було: батько п’яниця був, то нічого синові не покинув (Гр., І, 1963, 314);

*Образно. [Іфігенія:] Хто дав нам душу і святий вогонь? Ти, Прометею, спадок нам покинув Великий, незабутній (Л. Укр., І, 1951, 161);

// Залишати сиротами (дітей).

Чоловік умер, двоє діток мені покинув, два сини (Вовчок, І, 1955, 273).

7. Зберігати, відкладати, залишати що-небудь (здебільшого для когось).

Не все бреши за раз — покидай на завтра (Укр.. присл.., 1955, 190);

Засилаю.. два списки з статуту і прохаю Вас, підпишіть їх, будь ласка, сьогодні і покиньте в книгарні (Мирний, V, 1955, 426);

— Покинь мені полудень на столі: я зараз прийду, — обізвався Кайдаш з повітки (Н.-Лев., II, 1956, 267);

*Образно. Стих карнавал, а тії, що пили, для нас покинули важке похмілля (Л. Укр., І, 1951, 185).

8. Вирушаючи кудись, залишати кого-небудь для виконання якоїсь роботи, певних обов’язків і т. ін.

— Підросла я; мене один чоловік найняв за няньку.. Хазяїни підуть на поле, а мене покинуть дома з дітьми (Н.-Лев., II, 1956, 175);

[Орфей:] Вони розбіглись, як вівці по шурхах.., покинули нас трьох тут будувати для їх твердиню, а для нас могилу (Л. Укр., І, 1951, 449);

Незабаром він поїхав у відпустку й до фабрики вже не повертався, покинувши мене самого на всі режисерські групи (Ю. Янов., II, 1958, 19).

9. перен. Переставати виявлятися; вичерпуватися, зникати (про силу, розум, почуття і т. ін.).

Ганна Коронецька.. молода, палка, пристрасна і хоровита, але має владу над собою, що покидає її тільки в надто рідкі моменти (Л. Укр., III, 1952, 718);

Все переплуталось, попливло перед очима, і життя ніби наяву покидало її (Гончар, III, 1959, 184);

— Змилосердься, Гервасію, — заплакала жінка, почуваючи, що сили покидають її (Стельмах, І, 1962, 584);

Радість не покидала його цілий день (Гжицький, Опришки, 1962, 66);

Її покинули дві прикмети, які, здавалося, становили природні компоненти її крові: хитрість і блискавичність орієнтації в будь-якій ситуації (Вільде, Сестри.., 1958, 402).