полинути
ПОЛИ́НУТИ, ну, неш, док., поет.
1. Легко, плавно полетіти (про птахів, комах і т. ін.).
Вони [голубки] знялися з місця й полинули через озеро (І. Нечуй-Левицький);
Кравчина випускає гусей. Тривожно і радісно злетіли сірі гуси вгору і полинули, полинули... (О. Довженко);
* Образно. І болящеє, побите Серце стрепенеться .. І полине голубкою Понад чужим полем (Т. Шевченко);
// Почати переміщатися, пересуватися в просторі (про літаки, ракети і т. ін.).
Далеко позаду літака зринає він, той потужний реактивний гуркіт. Літак полинув сам по собі, а гуркотіння живе окремо від нього, живе, мов згадка про його політ (О. Гончар).
2. Легко, плавно попливти.
Зашипів затужавілий пісок під човнами, і два човни, як два селезні, тихо полинули по воді (І. Нечуй-Левицький);
// Почати текти.
Я трудом наближаю Той радісний час, Коли води каналом Полинуть до нас (М. Нагнибіда).
3. Поїхати, піти, побігти куди-небудь.
– Добре, добре, моя рибонько! Я тебе візьму з собою: під'їду кіньми під садок пізненько, а ти вийдеш до мене через сад, та й полинемо далеко, далеко! (І. Нечуй-Левицький);
// Вирушити, відправитись куди-небудь.
В які незвідані краї Полинуть правнуки мої? (І. Муратов);
* Образно. Думка послухала мене і полинула в давній час у допотопний дикий бір (О. Маковей);
// Стрімко поїхати, побігти і т. ін.
– Баскі гусарські коні, .. як на крилах, полинули по чудовій м'якій дорозі (І. Нечуй-Левицький);
Вона, як стріла, полинула до пенька, на котрому сидів Пилипко (Панас Мирний);
Нарешті автомобіль виплутався з Уч-Каргала і, подвоївши швидкість, полинув новим, тепер тільки наїждженим шляхом (Іван Ле).
4. Почати розповсюджуватися, поширюватися в просторі (про звуки, світло, запахи і т. ін.).
В теплому повітрі полинули солодкі пахощі розпареної ріллі, торішнього зіпрілого листя (В. Речмедін);
Спів полинув над островом, над берегами (О. Донченко);
// Почати поширюватися серед людей (про вісті, чутки і т. ін.).
Далеко полинула слава про Жижку і його відважну дружину (з газ.).
5. Почати швидко проходити, протікати (про час події і т. ін.).
Десь під крильми журавлиними Літо полинуло зморене (М. Гірник);
Дні холодні полинуть за днями догорать горобини вогнем (В. Сосюра).
Значення в інших словниках
- полинути — [полинутие] -ну, -неиш, нак. -ин', -ин'теи Орфоепічний словник української мови
- полинути — -ну, -неш, док., поет. 1》 Легко, плавно полетіти (про птахів, комах і т. ін.). || Почати переміщатися, пересуватись у просторі (про літаки, ракети і т. ін.). 2》 Легко, плавно попливти. || Почати текти. 3》 Поїхати, піти, побігти куди-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- полинути — поли́нути дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- полинути — пла́вом пливти́ (плисти́, ли́нути і т. ін.) / попливти́ (поплисти́, поли́нути і т. ін.). 1. Рухатися безперервним потоком (про людей). Все більшало людей на вулицях. Плавом пливла колона. Вона все зростала (Ю. Фразеологічний словник української мови
- полинути — ВІДПРАВЛЯ́ТИСЯ (починати відхід, від'їзд, відліт з якого-небудь місця), ВИРУША́ТИ, РУША́ТИ, ВІДБУВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про людей — пішки; про поїзди, пароплави); ВІД'ЇЖДЖА́ТИ, ВІД'ЇЗДИ́ТИ (про людей, наземний транспорт); ВИЇЖДЖА́ТИ... Словник синонімів української мови
- полинути — Поли́нути, -ну, -ли́неш; поли́нь, -ли́ньмо, -ли́ньте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- полинути — ПОЛИ́НУТИ, ну, неш, док., поет. 1. Легко, плавно полетіти (про птахів, комах і т. ін.). Вони [голубки] знялися з місця й полинули через озеро (Н.-Лев., III, 1956, 291); Кравчина випускає гусей. Словник української мови в 11 томах
- полинути — Полинути, -ну́, -не́ш гл. Полетѣть. Ой коли б я зозуля, я б до неба полинула. Макс. Козак як голуб: знявся та й полинув. Ном. № 785. Словник української мови Грінченка