поникати

ПОНИКА́ТИ¹, а́ю, а́єш, док.

Никати якийсь час.

Вернувся [Вітя] до двору, походив, поникав; зайшов у пасіку, ліг горілиць на траві (С. Васильченко).

ПОНИКА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ПОНИ́КНУТИ, ну, неш, заст., і рідко и́чу, и́чеш, мин. ч. пони́к, ла, ло і пони́кнув, нула, ло, док.

1. Схилятися, пригинатися.

Увійшла бабуся старесенька-старесенька, – аж до землі поникає, та вся-усенька зморщена; тільки її очі чорні іще живуть і ясніють (Марко Вовчок);

Ольга Дмитрівна закам'яніло поникнула над чоловіком, певне не вірячи в те, що він іде від неї назавжди (Ю. Збанацький);

// чим, у сполуч. зі сл. голова, чоло, уроч. Схиляти донизу.

Злегка чолом поникаючи, коротко мовить Дідона: “Тевкри, одкиньте турботу і страху в серцях не тримайте” (М. Зеров);

Молода жінка не витримала. Поникла головою, зайшлася в мовчазному риданні (П. Загребельний);

// Полягати (про траву, злакові і т. ін.).

Поникла трава;

* Образно. Воскресну нині!.. Возвеличу, малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово. І пониче, Неначе стоптана трава, І думка ваша І слова (Т. Шевченко).

2. Опускатися донизу; обвисати.

Він був без кашкета, похмурий, його рівні широкі плечі якось поникли, постать зігнулася, руки гойдались, мов прив'язані (П. Автомонов);

Уражені [хворобою] рослини в'януть. Спочатку жовкне і поникає верхівка, потім уся рослина поступово буріє (з наук. літ.);

Над Кам'янцем спливало обіднє сонце, і віти з верб поникли, дрімаючи від спеки (Іван Ле);

// Опускатися, падати, лягати на що-небудь.

На тачанці поник розрубаною головою на кулемет коваль Максим (Ю. Яновський);

* Образно. [Русалка Польова:] Потім поникне краса моя бідная, ляже додолу сама... (Леся Українка);

// Падати вниз.

Порожнечу темноти хапав я .. сам же в глиб поникнув (П. Тичина);

// у що, перен. Впадати, входити в який-небудь стан.

Поникнути у задуму.

3. Втрачати силу, енергію, жвавість, бадьорість.

Припала Наталка до Уляни, Василевої сестри, і поникла, втративши на мить всю силу (О. Довженко);

Його [зерно] ростив на фермі робітник, Не знав числа важким своїм турботам, І все віддав із кров'ю, слізьми, потом За центи, й сам – від голоду поник (А. Малишко);

Дивись, під тобою і кінь щось поник... (з народної пісні);

// Ставати пригніченим, підупадати настроєм.

Почувши про те, що секретар збирає всіх цих людей, я зовсім поник (Ю. Збанацький);

Завжди легко вразливий, він раптом поникнув і мовчки відійшов до вікна (О. Довженко);

// перен. Втрачати барвистість, яскравість, набувати похмурого вигляду.

Поникли береги осінні, Дерева гаснуть, мов свічки (М. Рильський);

Поникли сади і огні над посьолком [селищем] робочим... (В. Сосюра);

// перен. Втрачати силу свого вияву; слабшати.

Вогонь почав поволі пригасати; десь в однім місці, на сухій гіллячці зможеться, лизне жвавіше – а потім жовкне, золотіє, поникає (Г. Хоткевич);

Перед світом-весною Поникає зима (М. Рильський).