попускати

ПОПУСКА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПОПУСТИ́ТИ, ущу́, у́стиш, док.

1. що. Розпускати, ослаблювати що-небудь міцно зв'язане, стягнуте.

Магера їв і приговорював до жінки: – Так, так! Тепер коли йдеш у гостину, наїжся перше дома! То тепер уже не ті давні часи, де на гостині і їж, і пий, і попускай ремінь (О. Маковей);

// Робити щось менш натягнутим; відпускати, послаблювати.

Колька діяв, як справжній досвідчений рибалка. Він попускав мотузка і знову натягав його, а в озерці вода кипіла від божевільного руху чорного струга (В. Собко);

Верхівець зупинив коня, попустив поводи і якийсь час постояв на стременах (С. Чорнобривець);

Гошка прибичовує його [теля] коло полудрабка так, що воно харчить і крутить головою. – Попусти, – просить Йонька, – задавиться. – Але Гошка не попускає, і воно стоїть, витягши вгору шию (Григорій Тютюнник);

// безос.

– Ого! – заклопотано чмихнув дід, – Зачепило, чи що? – Та волосінь враз попустило (Ю. Збанацький).

2. перен., розм. Ставати менш дошкульним, поступово слабшати, зменшуватися (про біль, неприємне відчуття, хворобливий стан і т. ін.).

Щось спазматично захлипало в його горлі і зараз попустило (І. Франко);

// кому, безос. Ставати легше (про фізичний або душевний стан).

Марусі, як казала стара Гафійка, “попустило трохи” (Г. Хоткевич);

// Зменшуватися, ставати помірнішим (про мороз, спеку і т. ін.).

Люті морози доходили краю й не попускали (О. Довженко);

Вдень мороз попустив, сонічко [сонечко] світило ясно, а зо стріхи капало, аж любо (І. Франко).

3. кого, що і без прям. дод., кому, рідше кого, також з інфін. або із спол. щоб. Давати змогу, дозволяти комусь робити що-небудь.

[Командор:] Як прийдем до церкви, не попускайте донні Консепсьйон край королеви сісти. Теє місце належить вам (Леся Українка);

Вона страшенно любила свого сина і нікому не попускала його займати (Б. Грінченко);

Було, що підуть брати у бір по ягоду або по гриби й візьмуть малую сестричку з собою, то вже нікому не попустить менший брат нести втомлену Галю (Марко Вовчок);

– Гляди, Прісько! Не було в нашому роду непутящих молодиць, не попустимо й тебе волочитися: прочую, то не подарую! – погрозився Максим (Л. Яновська);

[Микита:] Так, отже, кажу: хоч би я мав і душу свою занапастить, а не попущу, .. щоб надо мною узяв верх отой обшарпанець, голодранець! (М. Кропивницький);

// що. Не протидіяти чому-небудь; допускати.

– Панове громадо! – казав Джеря людям. – Пан хоче нас скривдить, та ми того не попустимо (І. Нечуй-Левицький);

// що. Примирятися з чим-небудь, терпіти, дозволяти щось.

– Ех, тітко, тітко, – з докором казав другий [парубок], – і треба ото попускати таке в себе в хаті? (С. Васильченко);

[Едіта:] Як смів ти в нашій хаті гріх чинити?.. [Джон Мільс:] Такого попускать не можна (Леся Українка);

// кому. Виявляти поблажливість до кого-небудь, потурати комусь у його вчинках, діях.

[Одарка:] Бог його знає, може й я винувата, що не попускала їй [дочці] ні в чім... щодня гризла, просвітку не давала... (Панас Мирний);

Чоловікам .. проповідь зовсім не сподобалась. – Ну, після цих мироносиць не можна буде жінкам і слова сказати, – тихо гомоніли чоловіки в церкві, – їх і так трудно держати в руках, а тут іще й батюшка попускає їм та оступається за ними (І. Нечуй-Левицький);

[Михайло:] Тілько попусти їм [сусідам], то й на голову вилізуть! (І. Карпенко-Карий);

// чого, кого, перев. із запереч. не. Залишати без уваги, без покарання чиї-небудь погані вчинки, дії і т. ін.; прощати.

– Я, діти, люблю вас і через те часто попускаю вам різні вчинки, за які слід вас карати (Л. Смілянський);

[Храпко (сам):] А тобі, стара лисиця, сього не попущу; ти мені на суді одвіт за все даси... (Панас Мирний);

– Безкарно їхнього злочинства не можна попустити (М. Стельмах);

// тільки док., кого до чого, із запереч. част. не. Подбати, щоб з ким-небудь не сталося біди.

Бачила Наумиха, що нічого не зробить з чоловіком, і заприсяглася не попустити хоч Семена до загуби, не дати його на поталу чудним батьковим забаганкам (М. Коцюбинський).

4. що. Переставати тримати, стискати що-небудь, випускати з рук.

Улас пройшов до вагона і став біля вікна, але важкого сундука з рук не випускав, бо йому здавалося, що, тільки він попустить ручку, його зараз же вкрадуть (Григорій Тютюнник).

5. що, чого і без дод. Добровільно відмовлятися від чогось на користь кого-небудь, віддавати щось кому-небудь.

Чужого не бери, а свого не попусти (Сл. Б. Грінченка);

Поховали батька брати, худібчиною стали ділитися. Жалкенько було Михайлові попускати братові більше городу, та така батькова воля – попустив (А. Тесленко);

Катерина та Дем'ян посварились за бур'ян: Катерина Дем'яну́ не попустить бур'яну́ (Номис);

– В нас багато такої бідноти, що їй хоч і зараз давай тієї [громадської] землі, а як попустимо її в багацькі руки, то тоді вже вдруге не наживемо (Б. Грінченко).

6. що, розм. Виділяти, випускати, видихати і т. ін. що-небудь.

Розсердився [Ентелл] і роз'ярився, Аж піну з рота попустив (І. Котляревський).

7. що, розм., рідко. Відрощувати (бороду, вуса тощо).

Вуса, хоч вони й чорняві, Федько рішуче голив, баки таки, хоч отакенькі, а попускав (Остап Вишня);

Попустив [Середа] чуб по плечі (С. Васильченко).

8. що, розм., рідко. Давати, випускати паростки, утворювати коріння і т. ін. (про рослину).

Красно в садочку! Послався зелений барвінок, голубо зацвів; червоніє зірка; повився горобиний горошок; вовча ступа попустила широке листя (Марко Вовчок).

9. що. Переміщувати нижче, опускати донизу.

Затремтіла хмільна колюча прозелень в очах і в підбрівних зморшках, що вже трохи попускають косячки верхніх повік на краєчки очей (М. Стельмах);

Сидить дівчина на лавочці, попустила свої руки білі в великій тузі, росють [росять] дрібно сльози її обличчя молоде (Марко Вовчок);

Чиїсь коні перебрідають на той бік ріки, а маленький хлопчик хоче їх завернути, та приступити боїться: узяв прут, вимахує ним, а коні йдуть, попустивши голови, і не звертають уваги (Г. Хоткевич);

// Схиляти, звішувати вниз.

На самому березі верба – аж геть попустила віти на воду (Марко Вовчок);

З боків млина, як вартові, стоять двоє кучерявих яворів у рясному інею, попустили гілля аж до коріння (С. Васильченко).

(1) Попусти́ти мі́сце (по́ле) кому, чому – звільнити місце, поступитися місцем кому-, чому-небудь.

Він [дощ] сіяв .. Віконця в маленькій хаті плакали, великі краплі сліз раз у раз котилися по їх і зникали, щоб попустити місце новим... (Б. Грінченко);

(2) Попусти́ти сльо́зи – заплакати.

Ентелл од ляпаса здригнувся, Разів із п'ять перевернувся, Трохи не попустив і сліз (І. Котляревський).

◇ (3) Не попуска́ти / не попусти́ти в обра́зу кого – те саме, що Не дава́ти / не да́ти в обра́зу (див. дава́ти).

Зате його рівні любили, як товариша, котрий нікому не попустить свого брата в образу (Панас Мирний);

(4) Не попуска́ти / не попусти́ти свого́ – домагатися здійснення якогось задуму, рішення і т. ін.; не поступатися.

Марко хоче грати молодого й Терешко хоче, той свого не попускає, і другий не попускає... (С. Васильченко);

– А ви, пане, вважайте, аби-сте голос [при голосуванні] не вкрали, бо як кара, то кара, як кримінал, то кримінал, а я свого не попущу! (Л. Мартович);

(5) Попуска́ти (розпуска́ти) / попусти́ти (розпусти́ти) ві́жки (поводи́, вузде́чку і т. ін.) кому і без дод.:

а) послаблювати гніт, визискування когось, змінивши умови праці і т. ін.

Піщанам спершу начебто й поводи попустили. Пан навіть на новім хазяйстві подарував на сім'ю по дню поля (Панас Мирний);

– Не можна терпіти, щоб князь довше точив зуби на опришків, плював на їх вимоги попустити узду селянам (В. Гжицький);

б) послаблювати вимоги до когось, нагляд за кимсь, керівництво ким-небудь.

Мати все переказала синові й радила, щоб він таки держав Олесю в руках і не попускав віжок (І. Нечуй-Левицький);

Передерій розгнівався: “Я, – каже, – начальник територіального виробничого управління. Я за весь район .. відповідаю. А ви раді, що вам віжки попустили” (І. Цюпа);

Вони взялися за них [хлопців] як слід, не розпускали віжок і підтягли насамперед штаб та всіх активістів (І. Микитенко);

(6) Попуска́ти / попусти́ти ву́дку – послаблювати вимоги; робити менш жорсткими певні умови.

[Шредер:] Грету зловлено міцно. Я просто попустив вудку, і їй здається, ніби вона вільна (В. Собко);

(7) Попусти́ти себе́ – занедбати, занехаяти себе; опуститися.

Як же то мені самій тяжко на нього дивитись, що він себе так попустив (Ганна Барвінок).

ПОПУСКА́ТИ², а́ю, а́єш, док., що.

1. Перестати тримати, випустити з рук, упустити все або багато чого-небудь.

Маруся, як тільки почула про старостів, то що було в руках, усе попускала (Г. Квітка-Основ'яненко).

2. Відпустити, випустити звідкись усіх або багатьох.

– Складіть свою зброю на землю, коней попускайте, а ти, восьмий, стій на коні, дивись на нашу битву, ти будеш за свідка (з казки);

// з інфін. Дозволити всім або багатьом робити що-небудь, піти кудись із певною метою.

Мартоха .. менших [дочок] попускала “байди бити” (Леся Українка).

3. Впустити куди-небудь усіх або багатьох.

4. Пустити за вітром, за течією все або багато чогось.

5. Надати руху машинам, пустити в дію фабрики, механізми і т. ін.

6. Утворити коріння, дати, випустити паростки і т. ін. (про рослини).

І, чуючи співи весняного хору, Углиб попускавши тонкі корінці, Рожевими стрілками приснувши вгору, Ростуть і кущаться дерзкі пшениці (І. Вирган).

7. Утратити, згубити (листя, пір'я і т. ін.).

Летіла сорока звисока, попускала пір'я додолу (Сл. Б. Грінченка).

8. Вільно опустити, звісити все або багато чогось.

Мотря вбралася в зелену спідницю, в червону запаску, підперезалась довгим червоним поясом і попускала кінці трохи не до самого долу (І. Нечуй-Левицький).