попускати

не попуска́ти / не попусти́ти свого́. Домагатися здійснення якогось задуму, рішення і т. ін.; не поступатися. Марко хоче грати молодого й Терешко хоче, той свого не попускає, і другий не попускає… (С. Васильченко); — А ви, пане, вважайте, аби-сте голос (при голосуванні) не вкрали, бо як кара, то кара, як кримінал, то кримінал, а я свого не попущу! (Л. Мартович).

попуска́ти / попусти́ти ві́жки (поводи́, узде́чку і т. ін.) кому і без додатка. 1. Послаблювати гніт, визискування когось, змінивши умови праці і т. ін. Піщанам спершу начебто й поводи попустили. Пан навіть на новім хазяйстві подарував на сім’ю по дню поля (Панас Мирний); — Не можна терпіти, щоб князь довше точив зуби на опришків, плював на їх вимоги попустити узду селянам (В. Гжицький). 2. Послаблювати вимоги до когось, нагляд за кимсь, керівництво ким-небудь. Мати все переказала синові й радила, щоб він таки держав Олесю в руках і не попускав віжок (І. Нечуй-Левицький); Передерій розгнівався: “Я,— каже,— начальник територіального виробничого управління. Я за весь район .. відповідаю. А ви раді, що вам віжки попустили” (І. Цюпа).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

попускати — попуска́ти 1 дієслово недоконаного виду розпускати, ослаблювати що-небудь міцно стягнуте попуска́ти 2 дієслово недоконаного виду перестати тримати, випустити з рук; відпустити всіх або багатьох Орфографічний словник української мови
попускати — (ремінь) розпускати, послаблювати, (поводи) відпускати; (крила) спускати, опускати; (гілля) схиляти; (вуса) відрощувати; (- мороз) слабшати, зменшуватися; (що) допускати, терпіти, дозволяти, дивитися крізь пальці на; (кому) ПОТУРАТИ... Словник синонімів Караванського
попускати — див. балувати Словник синонімів Вусика
попускати — I -аю, -аєш, недок., попустити, -ущу, -устиш, док. 1》 перех. Розпускати, ослаблювати що-небудь міцно зв'язане, стягнуте. || Робити щось менш натягнутим; відпускати, послаблювати. || безос. 2》 неперех., перен., розм. Великий тлумачний словник сучасної мови
попускати — ПОПУСКА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПОПУСТИ́ТИ, ущу́, у́стиш, док. 1. що. Розпускати, ослаблювати що-небудь міцно зв'язане, стягнуте. Магера їв і приговорював до жінки: – Так, так! Тепер коли йдеш у гостину, наїжся перше дома!... Словник української мови у 20 томах
попускати — попуска́ти 1. ставати менш дошкульним, поступово слабшати, зменшуватися (про біль, неприємне відчуття тощо)(м, ср, ст): Вже так серце не болить, вже попустило, так що за мене не бійся, йди додому (Авторка) 2. виявляти поблажливість; потурати (м, ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
попускати — Аю, -аєш, недок., попустити, -щу, -тиш, док. 1. Ламати чиїсь амбіції, принижувати. Наш філософ так класно попустив цього вискочку. 2. Розслабити, зменшувати інтенсивність чогось. Словник сучасного українського сленгу
попускати — ВІДПУСКА́ТИ (не обрізуючи, дозволяти рости — волоссю, бороді, вусам), ЗАПУСКА́ТИ, ВІДРО́ЩУВАТИ, ПОПУСКА́ТИ розм. — Док.: відпусти́ти, запусти́ти, відрости́ти, попусти́ти. Він змінився за цей час, ще більше посивів, відпустив бороду (І. Словник синонімів української мови
попускати — ПОПУСКА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПОПУСТИ́ТИ, ущу́, у́стиш, док. 1. перех. Розпускати, ослаблювати що-небудь міцно зв’язане, стягнуте. Магера їв і приговорював до жінки: — Так, так! Тепер коли йдеш у гостину, наїжся перше дома!... Словник української мови в 11 томах
попускати — Попуска́ти, -ка́ю, -єш сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. Словник української мови Грінченка