1. Словник української мови Грінченка

попускати

Попуска́ти, -ка́ю, -єш

сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл.

1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23.

2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171.

3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у.

4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку.

5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4.

6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86.

7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14.

8) — попуск, по́пуст. см. попуск. б) попускати.

1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118.

2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. попускати — попуска́ти 1 дієслово недоконаного виду розпускати, ослаблювати що-небудь міцно стягнуте попуска́ти 2 дієслово недоконаного виду перестати тримати, випустити з рук; відпустити всіх або багатьох Орфографічний словник української мови
  2. попускати — (ремінь) розпускати, послаблювати, (поводи) відпускати; (крила) спускати, опускати; (гілля) схиляти; (вуса) відрощувати; (- мороз) слабшати, зменшуватися; (що) допускати, терпіти, дозволяти, дивитися крізь пальці на; (кому) ПОТУРАТИ... Словник синонімів Караванського
  3. попускати — див. балувати Словник синонімів Вусика
  4. попускати — I -аю, -аєш, недок., попустити, -ущу, -устиш, док. 1》 перех. Розпускати, ослаблювати що-небудь міцно зв'язане, стягнуте. || Робити щось менш натягнутим; відпускати, послаблювати. || безос. 2》 неперех., перен., розм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. попускати — ПОПУСКА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПОПУСТИ́ТИ, ущу́, у́стиш, док. 1. що. Розпускати, ослаблювати що-небудь міцно зв'язане, стягнуте. Магера їв і приговорював до жінки: – Так, так! Тепер коли йдеш у гостину, наїжся перше дома!... Словник української мови у 20 томах
  6. попускати — попуска́ти 1. ставати менш дошкульним, поступово слабшати, зменшуватися (про біль, неприємне відчуття тощо)(м, ср, ст): Вже так серце не болить, вже попустило, так що за мене не бійся, йди додому (Авторка) 2. виявляти поблажливість; потурати (м, ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. попускати — Аю, -аєш, недок., попустити, -щу, -тиш, док. 1. Ламати чиїсь амбіції, принижувати. Наш філософ так класно попустив цього вискочку. 2. Розслабити, зменшувати інтенсивність чогось. Словник сучасного українського сленгу
  8. попускати — не попуска́ти / не попусти́ти свого́. Домагатися здійснення якогось задуму, рішення і т. ін.; не поступатися. Марко хоче грати молодого й Терешко хоче, той свого не попускає, і другий не попускає… (С. Фразеологічний словник української мови
  9. попускати — ВІДПУСКА́ТИ (не обрізуючи, дозволяти рости — волоссю, бороді, вусам), ЗАПУСКА́ТИ, ВІДРО́ЩУВАТИ, ПОПУСКА́ТИ розм. — Док.: відпусти́ти, запусти́ти, відрости́ти, попусти́ти. Він змінився за цей час, ще більше посивів, відпустив бороду (І. Словник синонімів української мови
  10. попускати — ПОПУСКА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПОПУСТИ́ТИ, ущу́, у́стиш, док. 1. перех. Розпускати, ослаблювати що-небудь міцно зв’язане, стягнуте. Магера їв і приговорював до жінки: — Так, так! Тепер коли йдеш у гостину, наїжся перше дома!... Словник української мови в 11 томах