потерти

ПОТЕ́РТИ, тру́, тре́ш, док., що, рідше кого.

1. чим об що. Терти якийсь час.

Мороз уже не раз мов опік [Пилипка] .. Не потура на те Пилипко, зостановиться перепочити, потре те місце, де болить, похука в малі рученята та й знову підтюпцем далі (Панас Мирний);

Віктор куйовдив пальцями волосся, потім підвівся і стомлено потер чоло долонею (П. Автомонов);

– І ти ж грати вмієш? – спитав Мирон. Яшко хитнув головою. Для чогось потер сопілкою об рукав, а тоді підніс до рота (А. Головко).

2. Тручи, завдати болю, пошкодити шкіру; стерти, натерти.

З усього було видно, що марш буде далекий. Іван Антонович змушував своїх мінометників перевзутись при ньому, щоб не потерли ноги в дорозі (О. Гончар).

3. Попсувати тривалим користуванням;

// Довго носячи, зробити витертим, зношеним (одяг).

Потерти рукава.

4. Тертям подрібнити.

* Образно. Вином підмуруй своє серце, Бо доля розвалить якраз: Потре нас дрібненько на порох Та й зліпить цеглину із нас... (А. Кримський).

5. с. г. Очистити волокно спеціальним знаряддям, вибивши з нього кострицю.

В людей било [було] по сім кіп [конопель] та й тоті потерли, А у мене одна горстка у сіньох [у сінях] за дверми (з народної пісні).

(1) Поте́рти ру́ки – тручи долонею об долоню, виразити задоволення, хвилювання і т. ін.

– От, бачите! – Грушевський навіть потер руки від задоволення (Ю. Смолич).