проганяти

ПРОГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПРОГО́НИТИ, ню, ниш, недок., ПРОГНА́ТИ, прожену́, прожене́ш, док.

1. кого, що. Гнати, змушуючи йти в певному напрямку, проходити повз або через певну місцевість (тварин).

Ой шумлять верби да кінець греблі, А що буря верхи позривала, Ей, туди удова, удова молодая Та сірії воли проганяла (з народної пісні);

На вулиці спориш пилом припав: от тільки-тільки прогнали худобу на поле (А. Головко);

Артільний пастух Митяша кожного ранку й вечора неодмінно вештається якийсь час на будівництві, поки прожене повз Вовчий Брід свині (І. Волошин);

У 60-х роках XVI ст. купці тільки привілейованих міст (головним чином Львова) прогнали через Перемишль більше 20 тис. волів (з наук. літ.);

// Гнати під конвоєм у певному напрямку (звичайно людей).

Я б тебе не кинув, хоч би дізнавав я щодень катування, хоч би мене гнали в Сирію киями, в Нубію різками, хоч би проганяли в гору канчуками (Леся Українка);

Одного не похваляв тільки – тої брутальності, з якою виряджали їх [солдатів]: серед ночі, майже роздягнутих, під охороною прогнали з казарми на станцію (А. Головко);

На другий день робітники цукроварні застрайкували. А ще через день нашою вулицею прогнали кількох робітників, оточених кінними стражниками (П. Панч);

// Переганяти що-небудь по чомусь, через щось.

Щоб зробити операції [на серці] безпечними, поряд з гіпотермією вдаються до штучного кровообігу, коли кров проганяють по судинах своєрідним насосом – “механічним серцем” (з наук.-попул. літ.);

Для утворення раковини устриця повинна прогнати через своє тіло таку кількість води, яка в кілька тисяч разів перевищує її власну вагу (з наук.-попул. літ.);

// розм. Примушувати працювати (мотор, машину і т. ін.) для перевірки, випробування.

Прогнати мотор;

// розм. Обробляти смугу поля, залишаючи позад себе борозну, ручку і т. ін.

[Селянин (запалившись):] Ой ви, голото чортова! .. Чи ви [ткачі] судні хоч борозну рівно прогнати або снопки на воза скласти? (Леся Українка);

Коли сходило сонце, одинадцять косарів прогнали на повні гони по третій ручці (Іван Ле).

2. кого і без прям. дод. Примушувати кого-небудь іти, виходити геть звідкись; виганяти.

Не раз Іван метав сокирою в неї [Химу], жбурляв вилами та проганяв (М. Коцюбинський);

Вона, звичайно, не хотіла його проганяти зовсім, але Ясеві стало так сумно, що він насунув кепку на лоб і пішов на всі чотири вітри (О. Іваненко);

Другого дня прогонив Василь кури з грядок, та й до обніжка наблизивсь (А. Тесленко);

Бабуся взяла ломаку .. та й прогнала собак і зняла мене з тину (І. Нечуй-Левицький);

Після того, як його набив і прогнав Дратва, Юрко пішов подалі від скирти соломи і сів собі на межі (М. Томчаній);

// Примушувати відступати, утікати.

Троянці сильно наступали І тиснули своїх врагів, Не раз Латинців проганяли До самих городських валів (І. Котляревський);

// розм. Звільняти з роботи, з посади, відмовляти в роботі і т. ін.

До Покрови наймита благають, а після Покрови проганяють (приказка);

– У добрий час прийшов, – говорить цар. – Вчора я прогнав слугу, і його місце вільне. Я тебе прийму, але вважай – не спіткнися! Від сьогодні я не буду проганяти слуг, а смертю каратиму! (В. Королевич);

Бронко прорахувався, коли думав, що Філіпчук другого ж дня після похорону Річинського звільнить Олексу з роботи. Шеф не тільки не прогнав Олекси, але вів себе так, начеб йому нічого не відомо про випадок на вічу у Калиниці (Ірина Вільде);

// перев. док., розм. Розірвати сімейні узи; розлучитися.

Свою жінку прогнав [Гнат] од себе, зійшовся з другою без шлюбу (М. Коцюбинський);

// перен. Своєю появою сприяти переміщенню, розсіюванню тощо (хмар, туману і т. ін.); розвіваючи, знищувати (звичайно запахи).

Сонце проганяє каламуть (М. Рильський);

Гуляли б, поки не смеркає, Поки мир божий не засне, Поки .. Не зійде місяць над горою, Туман на лан не прожене (Т. Шевченко);

Не може [вітер] прогнати з стаї запаху вугля, сиру і овечої вовни (М. Коцюбинський).

3. що, перен. Мислено відводити, відштовхувати від себе неспокійні, бентежні думки, спогади, відчуття страху, переляку і т. ін. або звільняти кого-небудь від них.

Пан Адам кладе руки на стіл і проганяє ними той образ (М. Коцюбинський);

Їй згадувалось, як він покинув її на поталу, на глум людям, але вона зараз же проганяла від себе ці згадки (Б. Грінченко);

Улас, щоб припинить свої страждання, зусиллям волі проганяв .. страх (Григорій Тютюнник);

Закричав горлатий півень І прогнав мій страх (Л. Глібов);

Доволі вже було йому клопоту з тією Лідою. Вирвав з серця її ім'я, прогнав саму думку про неї (Ю. Бедзик);

// Намагатися подолати (звичайно сон, дрімоту, втому і т. ін.) або сприяти іншим в цьому.

Коли його [Самійла] кликали, він здригався, протирав долонею очі, ніби проганяв дрімоту (В. Кучер);

– Сідайте, та вип'ємо по чарці: може, я сон прожену (І. Нечуй-Левицький);

Він зараз пришле їй настоянки на зіллі, півчарки якої прожене з лиця її блідоту (М. Коцюбинський);

Щоб прогнати нелюдську втому, Тамара починає лічити, скільки разів кине лопатою землю (А. Хижняк);

// Робити спроби перебороти, уникнути або допомагати кому-небудь позбутися нестатків, злиднів, біди, лиха і т. ін.

Хто знає, про що думала ця стара мужня жінка, яку все життя здоганяло горе, а вона проганяла його від себе – коли зітханням тихим, коли задумою мовчазною, сльозою гарячою, пролитою вночі на самоті, щоб ніхто не бачив, а коли й піснею тужною (Григорій Тютюнник);

У вишневому садочку, Під вербою, в холодочку, Щоб лихо прогнать І щоб долю звеселити. Заходились наші квіти Весілля гулять (Л. Глібов);

Злидні кляті переборем, проженем, з землі ми зробимо Едем (В. Сосюра);

// Намагатися перебороти, стримати, притишити (голод, біль і т. ін.) або сприяти в цьому.

Будуть кобзи і цимбали Дівчатам натщесерце грать І хлопцям голод проганять (П. Гулак-Артемовський).

4. тільки док., розм. Швидко проїхати, пробігти яку-небудь відстань; промчати, промчатися.

5. тільки док., що і без прям. дод., розм. Ганяти (у 1 знач.) якийсь час.

Проганяти м'яча цілий день.

(1) Проганя́ти / прогна́ти крізь стрій – у минулому в арміях деяких країн – проводити солдата між рядами вишикуваних солдатів для покарання його ударами палиць.

Перед розстрілом... його прогнали крізь стрій і вліпили 600 ударів палицями (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).

◇ Відганя́ти (проганя́ти, розганя́ти і т. ін.) / відігна́ти (прогна́ти, розігна́ти і т. ін.) сон (дрімо́ту) див. відганя́ти;

(2) Проганя́ти / прогна́ти сон – те саме, що Відганя́ти (проганя́ти, розганя́ти і т. ін.) / відігна́ти (прогна́ти, розігна́ти і т. ін.) сон (див. відганя́ти).

Щоб прогнати сон, що навалювався на нього теплою хвилею.., хлопець бродив по світлиці (Григорій Тютюнник).