прокидати

ПРОКИДА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПРОКИ́НУТИ, ну, неш, док., що.

1. також без дод. Відкидаючи що-небудь, розчищати, прокладати (дорогу, стежку і т. ін.).

Сніги впали великі, і Андрій радо прокидає од порога до воріт стежку (М. Коцюбинський);

Юркові .. довелося брьохати по грязюці, прокидати дорогу самому (Ю. Мушкетик);

Ну й понамітало снігу! Треба .. прокинути стежку від хати до хліва (Сл. Б. Грінченка);

* Образно. Побоююсь я, щоб тобі не здалося як-небудь, Ніби безбожні основи навчання мого небезпечну Стежку злочинства тобі прокидають (М. Зеров).

2. також без дод. Кидати куди-небудь, крізь щось, між чимсь.

Хто по хворостець побіжить, щоб у грубці прокинути, хто миску лаштує, хліб: діти раді батькові (Ганна Барвінок);

// рідко. Кидаючи або стріляючи, не влучати в ціль.

Гримнув залп. То стріляли козаки та рейтари. І вони прокинули, бо було дуже далеко, і кулі не долітали (Д. Мордовець).

3. розм. Розкладати карти до кінця колоди або вичерпувати потрібні для гри карти.

4. перев. док., діал. Простелити, покласти.

Галя .. узяла ряднинку, прокинула коло матері на полу і лягла (Панас Мирний);

“Що робити?” думає [Оленка]. Стояла-стояла, далі прокинула подушку на ослоні та лаві, – ліжко її, – лягла (А. Тесленко);

Прокинула вона хустку біля возика та й собі задрімала (І. Вирган).

5. тільки док., діал. Промовити.

Маруся і Катря ні словечка не прокинули (Марко Вовчок).

ПРОКИДА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ПРОКИ́НУТИ, ну, неш, док., кого, розм.

Те саме, що пробу́джувати.

Цілу ніч прокидало Христю материне важке зітхання; їй не раз чувся і її здавлений плач (Панас Мирний);

Шумить верховіття оливного гаю, – З мого забуття прокидає мене... (А. Кримський);

Заснула без подушки, – прокинули б дівчину та поклали б їй подушечку (Сл. Б. Грінченка);

Одну лиш із служниць, ще віддану примарам Тих днів, знайомий звук, що виник і погас, Прокине з забуття: вона згадає вас І вашу красоту з її примерклим чаром (М. Зеров);

Твій знівечений вид, позападалі очі .. – Все те гидливості в мені не прокида (В. Самійленко);

Любов у грудях більше не пала; її прокинуть знову, як була, Холодний розум дотиком не зможе (П. Грабовський).

ПРОКИ́ДАТИ, аю, аєш, док., що.

1. Те саме, що проки́нути¹ 1.

Він уже миролюбно радить хлопчикові: – Узяв би лопатку та й прокидав стежку до хвіртки. Не малий уже... Час і до діла братись (Ю. Збанацький);

Всеньку ніч шугали вітри .. Степан ледве прокидав сніг од дверей старенької хатини до хвіртки (з наук. літ.).

2. Кидати (у 1 знач.) якийсь час.