проте

ПРОТЕ́.

1. спол. протиставний, також у сполуч. із спол. а, та. Виражає протиставний зв'язок між сурядними частинами складного реченнями або однорідними членами речення; але, та, однак.

Не радий хрін тертушці, а проте на кожній танцює (прислів'я);

Про сварку забулася Настя, яка вона й буває: ніколи не чула вона від Гната згірдного, зневажливого слова. А проте у Настиному серці, мов павутиння, снувався смуток (М. Коцюбинський);

Руки і ноги тремтіли у неї од слабості, проте вона уперто намагалася злізти з ліжка (С. Васильченко);

Він все більше і більше заплутувався у своїх почуваннях і своїх гадках. Та проте серйозного питання він ще не задавав собі (Г. Хоткевич);

– Хто там? – Свої. Відкривай, – почувся знадвору чийсь тихий, проте знайомий голос (Григорій Тютюнник);

// Уживається при наявності допустового сполучника в підрядній частині складного речення або при іншому однорідному члені речення у значенні а все ж, а все-таки.

Хоч був тато грізний, а проте дуже нас жалував (Марко Вовчок);

Хоч до вокзалу було й недалеко, проте я поспішив сісти до авто й поїхати (Ю. Яновський);

Як не гуляла війна по висоті, проте не все ще спалила (О. Гончар).

2. присл., у знач. вставн. сл. Незважаючи на це, все ж, все-таки (звичайно всередині речення), однак.

Молоді запорожці витягли на берег волок, повен величезної риби. Риба билася й підстрибувала, як скажена, не справляючи, проте, на двох старих запорожців, що тут-таки сиділи, належного враження (О. Довженко);

Стіл цей, хоч і завантажений книжками, видався, проте, пустиним через відсутність на ньому каламаря (В. Підмогильний);

Немає сонця – І десь воно, проте, живе і світить: За хмарами пливучими, за снігом, За млою переливною (М. Рильський).