протестуючий

ПРОТЕСТУ́ЮЧИЙ, а, е.

Який протестує (див. протестува́ти¹).

Австрійська влада, пани та духівництво.. арештовували Франка, вони кидали його у в'язницю, але ніщо не могло зламати протестуючого духу (П. Тичина);

// Який виражає протест.

Нерчин зробив протестуючий рух (Н. Рибак).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. протестуючий — протесту́ючий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. протестуючий — НЕПОКІ́РНИЙ (який виражає непокору), НЕПОКІ́РЛИВИЙ, ПРОТЕСТУ́ЮЧИЙ, БУНТА́РСЬКИЙ поет., уроч. (сповнений непокори, який кличе до непокори). — Чернь тепер не та стала... Від руської черні непокірного духу набирається теж... (Н. Словник синонімів української мови