псувати

ПСУВА́ТИ, псую́, псує́ш, недок., що.

1. Робити непридатним для користування, вживання, споживання і т. ін; пошкоджувати.

– Відчини-бо, Меласю, – скрикнув знов Михайло, – нехай я дверей не псую! І знов потрушує дверима (Марко Вовчок);

Дядькові зозулі були зовсім непотрібні. Навпаки, вони йому велику шкоду робили: випивали соняшники, клювали вишні, псували городину, дірявили дах своїми гніздами (В. Винниченко);

– Ні двигуна, ні паровика чи молотарки собі ж ніхто не візьме, а псувати ж для чого, краще ж громадою користуватися будемо (А. Головко);

Ненавиділи [раби] працю, недбало поводились із знаряддями праці і часто навмисне їх псували (з навч. літ.);

// Змінювати на гірше; поганити, переводити.

Пронюхала Мишва, що вже нема Котів, Та швидше до мішків – І почала хазяйнувати, – Не стільки їсти, як псувати (Л. Глібов);

// Даремно, марно витрачати.

– Та не хапайтеся... Не псуйте куль (І. Багряний);

// Різко порушувати нормальний стан, порядок, нормальну форму чого-небудь.

Старий віл борозни не псує (Номис);

– Спитай ввесь світ, Яка Зозуленька? Всі скажуть: птиця славна, Живе собі, як панна, Гуляє у садку, нічого не псує (Є. Гребінка);

[Водяник:] Навесні він [Той, що греблі рве] нуртує, грає, рве, зриває з озера вінок розкішний, .. псує мої рівненькі береги (Леся Українка);

– Громадянко! Навіщо ви дозволяєте дитині псувати зелень? (Остап Вишня);

// Своєю дією чи впливом пошкоджувати або порушувати чімось, чого-небудь (про предмети, явища природи).

На пісках же сльота не псує так доріг. Хіба що місцями змиває пісок та лишає водяні калабані (Л. Мартович);

Хлор вбиває не лише людей та тварин, а також нищить рослинність, псує металеві речі (М. Трублаїні);

// Завдавати шкоди здоров'ю, нервовій системі, пошкоджувати зір, зуби і т. ін.

Не зважайте тільки на всякі свинства.., не псуйте собі здоров'я (М. Коцюбинський);

“не треба плакати, псувати ясні очі – все минає”, – сказав похожий (Ю. Яновський);

– Вандо! Тобі видно? – підводить від столу голову Тамара. – Видно. Але очі псувати не будемо (А. Хижняк).

2. перев. кому що. Робити нестійким, мінливим, поганим (настрій, характер, людські взаємини і т. ін.).

[Круста:] Страх як псує хвороба вдачу людську! (Леся Українка);

[Тодоська Микитівна] коли не словом, то поглядом завжди спинялаширокий розмах свого нерозважливого чоловіка й тим псувала йому настрій (Б. Антоненко-Давидович);

Ігор не дуже втішився дарунком, хоч і не відкидав його. Не хотів псувати синові радості з перемоги (Б. Лепкий);

Пристав поздоровкався зі всіма Плачиндами й звернувся до Якова: – Як би мені не хотілося псувати вам настрій, але, виконуючи службовий обов'язок, я мушу зробити у вас обшук (М. Стельмах);

– Про завтрашнє поговоримо завтра. А зараз нема причин псувати наші добросусідські взаємини... (Ю. Шовкопляс);

// Заважати, перешкоджати, завдавати прикрощів, кому-небудь або самому собі у чомусь.

Захотілось [Трьомсину] в чеснім полі Пошукати щастя-долі, Злому Змієві не дати Діла правого псувати (І. Манжура);

Почала [Палажка] вмовляти чоловіка, щоб він плюнув на п'яні голови та й не псував собі марне життя щасливого (Ганна Барвінок);

– Ви направду не розумієте, що сестра ваша забирає вас усіх тільки тому, щоб разом з вами забрати все, що є в хаті? А по-друге, вона не хоче псувати собі репутацію (Ірина Вільде);

// Порушувати нормальний хід якого-небудь процесу, розвиток якоїсь дії.

Ватя почала сердитись на Антосю і трохи не скрикнула: та перестань-бо, не перебаранчай мені співати! Ти мені псуєш пісню (І. Нечуй-Левицький);

– У процесі роботи довірена людина установи мусить увесь час бачити, як режисер провадить ідею сценарію. Коли він псує – відібрати від нього .. і передати іншому режисерові (Ю. Яновський);

– Досить! Не псуй нам вечір. І так цілу дорогу набридав мені з ним Татіан (Н. Королева);

// Робити непривабливим, негарним, неприємним (чийсь зовнішній вигляд).

Роман обернувся до Семена, поглядуючи [поглядаючи] на нього хитрими очима. Ці очі та погордлива рисочка коло уст якось прикро вражали, псували доволі гарне, чепурне Романове обличчя (М. Коцюбинський);

Смертельна блідість пробивалася крізь рівну засмагу, але це не псувало її [Насті] (З. Тулуб);

З світлиці, якось боком, видибує лелека, його гордовиту осанку псує вниз опущене крило (М. Стельмах);

// Своєю наявністю порушувати загальний вигляд чого-небудь, робити непривабливим для ока.

Літню форму [Мартинюка] псував суконний кашкет, але він подорожував переважно не на голові, а в руці свого хазяїна (Л. Дмитерко);

Псувала [халупка] своїм видом панський в'їзд (Є. Кротевич);

Щоправда, – замітив гетьман, – двері трохи заширокі, особливо горішні, і це псує архітектуру, але цілість обдумана як слід.

3. перен., кого, розм. Негативно впливати на кого-небудь, прищеплювати погані звички, нахили; розбещувати.

Лихий доброго псує (приказка);

– Хазяйнуй, доглядай усього, а найперва [найперша] річ – не псуй мені людей (Марко Вовчок);

[Михайло:] Матюшу рано пускать на сцену: це псує дітей (І. Карпенко-Карий);

Ох, ці економії і міста! Як вони псують селянську тиху душу, як рано вони опускають темну завісу над дівочим життям (М. Стельмах);

“Всі знають: влада людину псує. – Не псує, а тільки проявляє (О. Гончар).

◇ (1) Псува́ти / зіпсува́ти обі́дню кому і без дод. – заважати, шкодити кому-небудь у якійсь справі.

Тадей Станіславович торкнувся рукою плеча Левченка: – Зіпсував обідню старий донощик. І чарки по-людськи не допив (М. Стельмах);

(2) Псува́ти / попсува́ти (зіпсува́ти) кров кому:

а) (зі сл. собі.) нервувати, дратуватися.

Всі ці причепки редактора я передбачив, але мені від того не легше і мушу псувати собі кров (М. Коцюбинський);

[Кіттельгавс:] Щоб не псувати собі крові ще більше, то чи не доладніше було б, пане начальнику, попробувати якось миром влагодити? (Леся Українка);

Там [у степах] нема хапливості. Там кожний знає, що скільки не хапайся, а все тобі буде небо, та степ, та могили. І тому чоловік собі їде, не псуючи крові хапливістю, і, нарешті, приїжджає туди, куди йому треба (В. Винниченко);

б) (кому) завдавати кому-небудь багато неприємностей, клопоту; примушувати нервувати, дратувати когось.

Характером своїм свавільна Орина немало попсувала крові батькам (М. Стельмах);

Був у нас в ті роки такий собі шашіль житомирський, клоп грушевий, скільки він мені крові зіпсував... та цур йому! (О. Гончар);

(3) Псува́ти (ша́рпати) не́рви:

а) (кому, чиї і без дод.) дратувати, непокоїти, виводити із спокійного, урівноваженого стану кого-небудь.

Люба мамочко!.. Хоч літературна робота, каже він [п. Дерижанов], і псує нерви, та не настільки, як шарваркове життя в великому місті (Леся Українка);

б) (зі сл. собі.) хвилюватися, роздратовуватися, збуджуватися.

Маму поцілуй за її поцілунок і попроси, щоб не застуджувалась та не псувала собі нервів (М. Коцюбинський);

Чи варто псувати собі через нього нерви? (О. Донченко).