пускати

ПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПУСТИ́ТИ, пущу́, пу́стиш, док.

1. кого, що і без прям. дод. Переставати тримати в руках, затримувати руками кого-, що-небудь, не вдержувати в руках.

Мани собаку, а з рук не пускай кияку (Номис);

Давали, та з рук не пускали (приказка);

Мотря держала в руці курку й не хотіла її пускати (І. Нечуй-Левицький);

Чубенко хилив голову й пускав з руки повід, кінь спотикався на корчах лісової дороги (Ю. Яновський);

– Хіба й справді не сестра я? – Ні, моє кохання. Моє серце! – Боже ж ти мій! Чому я не знала? Була б тебе не любила І не цілувала... Ой, ой! сором! Геть од мене! Пусти мене! (Т. Шевченко);

Взяв Іван обидві щуки, Обережно взяв у руки, І до моря поспішив, І у море їх пустив (Л. Первомайський);

// Розслаблюючи, розтуляючи руки, пальці, переставати стискати їх або щось у них.

– Перснів скільки! – скрикнув [парубок]. Я стулила руку в кулак – не пускаю, а він усилковується відняти (Панас Мирний);

[Лицар:] Ой, лихо! дубнуть, мліють руки!.. (Пускає руки й скочується з гори в діл) (Леся Українка);

// Робити менш натягненим; ослаблювати, відпускати.

Під розпогодженим небом, Віжки пускаючи, мчить панотець на колесах покірних (М. Зеров);

Вершники з'їхались, поговорили про віщось, і один з них, вийнявши лука, натяг і пустив тетиву (М. Старицький);

Пустивши поводи, їдуть [карателі] повільною ступою (О. Гончар);

// часто із запереч. Давати можливість, дозволяти кому-небудь іти, їхати кудись, звідкись.

Оврамиха, стара мати, А три сини мала. Гей, в доріженьку та великую На ніч не пускала (з народної пісні);

Він береться за шапку. Схопила [Варка] його за рукав, – не пускає з хати (Марко Вовчок);

На ранок Давид підвівся ледве розвиднілось і зразу ж зібрався йти. Не пускали (А. Головко);

Не пустив Шрама Сомко у печери, завернув до себе з усіма на козацьке подвір'я (П. Куліш);

Він хотів сказати, що теж не пустить її нікуди від себе, але промовчав (П. Загребельний);

// куди, з інфін. Дозволяти, давати можливість робити що-небудь, іти кудись з певною метою і т. ін.

– От вже як піду заміж, .. і діточок буду обшивати, і тебе, мамочко, що ти в мене була така добра, жалувала мене, пускала .. гуляти (Г. Квітка-Основ'яненко);

В село до дівчат-ровесниць мати лиш рідко коли пускає (О. Кобилянська);

Дід заборонив їй виходити з двору .. і не пускав на посиденьки до сусідів (Григорій Тютюнник);

– Хіба ти знов поїдеш на буряки? – спитала її мати. – Поїду, аби тільки батько пустили (І. Нечуй-Левицький);

А я кажу: “Як не пустите малювати, на зло вам умру” (Ю. Яновський);

* Образно. Матюха смикнувся, але щось мов за поли його схватило й не пустило вдарити в першу ж мить (А. Головко);

// також у сполуч. зі сл. на волю. Переставати затримувати когось, звільняючи з ув'язнення, з-під арешту і т. ін.

Коли .. її ніхто не чіпав, не бив, .. а так пускав на волю, тоді вона любила блукати по бур'янах (Панас Мирний);

Гафійка почула про Марка від Підпари. Він сердито жалівся: і так од голоти життя не стало, а тут ще Гущу пустили (М. Коцюбинський);

[Служебка:] Ну, де ти тут? Виходь! Принесла страву! [Лицар-в'язень:] Ох, не до страви вже! Пусти на волю! (Леся Українка);

// із запереч. част. Перешкоджати кому-небудь у здійсненні чогось, затримувати десь (про предмети, явища, стихію, хворобу і т. ін.).

Рада б душа в рай, та гріхи не пускають (Номис);

Пишу до Вас, лежачи в ліжку: застуда вже третій місяць не пускає мене звідти (М. Коцюбинський);

Тимофій гребе, що аж мускули тріщать, стараючися випрямити дарабу в просту лінію, але вода не пускає і рве дарабу на дві часті (Г. Хоткевич).

2. кого і без прям. дод., до кого – чого, у що, куди, з інфін. Давати можливість, дозволяти кому-небудь увійти, в'їхати, проникнути кудись; впускати.

Ворота в баштах запирали [троянці], Своїх ховатись не пускали, Бо напустили б і чужих (І. Котляревський);

– Скажи, серце, Гаврилові, щоб більше не одмикав дверей і нікого не пускав сюди (І. Нечуй-Левицький);

Хоч Борис десь вартував комори, його до кімнати пустили як звичайного гостя (В. Підмогильний);

– Цілий день лежав я в землянці, складав план, і до мене нікого не пускали (Григорій Тютюнник);

Прибувай до мене, щоб вороги спали, То я тебе пущу, щоби мати не знала (П. Чубинський);

* Образно. Дзвенить розмова і парує чай; Віддайся їм і в серце не пускай Щемливих забобонів (М. Зеров);

// Поселяти, поміщати у себе кого-небудь, давати комусь притулок, дозволяти жити в себе.

Калашник погрожував йому, лаяв сусіду за те, що той пускав Терешка до себе ночувати (Г. Епік);

– Ходім, сину, .. Коли пустять в хату; А не пустять, то й надворі Будем ночувати (Т. Шевченко);

– Зібралася нас купка жінок, допомагали поранених носити. Отут по хатах і госпіталь був .. А Палажка твоя до своєї хати не пустила (С. Журахович);

– А, так ти й квартиранта пустив! (А. Головко);

// Давати кому-небудь дорогу, прохід кудись; давати комусь, чомусь можливість обганяти, обходити себе; пропускати.

У першій кімнаті сидів старий у темній рясі .. – Ось до вас прийшли, – каже йому молодиця, пускаючи мене у двері (Марко Вовчок);

– А ми вирішили тікати на батьківщину – сюди, у Великий степ. Росіяни тоді нікого не пускали через Урал. Треба було переправитись темної ночі (З. Тулуб);

Пороздвигалися [порозсувалися] дяки, пустили Харка на покуть (Г. Квітка-Основ'яненко);

Щоб не зароситися, Борис пустив паню Міхонську передом, а сам ішов позад неї (І. Франко);

// перев. док. Дати можливість, дозвіл бути десь надрукованим, обнародуваним, поставленим на сцені (перев. про цензуру).

Щось багато в сім році лаштується збірників, та чи багато пустить цензура (В. Самійленко);

// перев. із запереч. Давати можливість чому-небудь проникати кудись, крізь щось (про предмети, явища природи і т. ін.).

Людей не чуть, вітру нема (він тут рідко буває гори не пускають) (Леся Українка);

Сволоки .. озвуться до соснових дощок на палубі: “Дошки-сестрички, тісніше ляжте! Хай хвиля по вас слизне і в море полетить. Не пускайте води до нас!” (Ю. Яновський);

Літак затримався, десь у Прибалтиці нібито гроза не пускала (О. Гончар);

– Остапе-е!.. Оста-апе-е!.. Голос її прозгучав глухо, стіна ворожого очерету не пустила його далеко, забрала в себе, ковтнула (М. Коцюбинський);

Узьки [вузьки], високі й зверху гострі вікна пускали мало світа в довгу світлицю (І. Нечуй-Левицький);

Вимиті вікна заблищали шибками і пустили в хату цілі снопи сонячного світла (Григорій Тютюнник);

// Давати можливість, дозволяти кому-небудь підходити до кого-, чого-небудь, брати участь у чомусь, займати певне місце, посаду і т. ін.; допускати.

Копають день, копають два, На третій насилу Докопалися до муру Та трохи спочили. Поставили караули. Ісправник [справник] аж просить, Щоб нікого не пускали (Т. Шевченко);

– А щоб була доладна рада, – Старий Пацюк кричить, – .. Пускать на раду всіх хвостатих, А куцих не пускать (Л. Глібов);

– А що будемо робити? – спитав титар, обертаючись до дідів. – А то будемо робити, що не пустимо того Балабухи на парафію, от що! – сказали діди (І. Нечуй-Левицький).

3. кого, що і без прям. дод. Спрямовувати, посилати, відправляти куди-небудь з певною метою; примушувати іти, їхати, бігти, летіти кудись.

Колись Боян, співець потужний, Дзвонив у струни золоті, Мов соколів десяток дружний Пускав з-під хмар на лебеді (П. Куліш);

– Пускай їх, Чумаченко, пускай орлів. Штурмуйте, товариші, на славу! Всім видам... “Славу” [орден]. Бійці запевнили хором, що постараються (О. Гончар);

Троянці, в роги затрубивши, Пустили гончих в чагарі, Кругом болото обступивши, Бичами ляскали псарі (І. Котляревський);

– Пустити б мене навколо світу просто по меридіану, скільки б то вже разів я додому повертався, – жартував сам із себе Федір Кузьмич, розносячи по людях вістки про життя-буття, про померлих на чужині батраків, про вбитих воїнів (О. Довженко);

// Наказувати мучити, вбивати кого-небудь; посилати когось на муки, на смерть; спричиняти чиюсь смерть.

Не багато Коновченко по долині Черкень погуляв, – Самих найстарших п'ятсот чоловік рицарів під меч пускав (з думи);

Оксана була красива і принадна, і вони [гестапівці] в першу мить не знали, що з нею робити. Пускати одразу на тортури чи натішитись .. її тілом (В. Кучер);

// перен. Спрямовувати на якесь заняття, роботу і т. ін.

Звісно, соромно такому багатиреві сина-єдинця [одинака] у найми пускати (Панас Мирний);

– Он у мене синок Василь... Вирощу його... мою милу дитину, моє паненятко... вигодую, вивчу... у пани пущу... Паном зроблю... (Панас Мирний);

– Пустимо [хлопця] в науку, – сказав [ланковий] (Ю. Яновський);

// ким. Змушувати кого-небудь стати кимсь, вести певний спосіб життя.

– А я вже думав одружитись, І веселитися, і жить, Людей і Господа хвалить... А довелося... Накупили І краму й пива наварили, Не довелося тілько пить. Старої пані бахур сивий Окрав той крам. Розлив те пиво, Пустив [наречену] покриткою... (Т. Шевченко);

// Випускати, виганяти на пасовище (коней, худобу), звільняти від упряжі.

Яків зіскакує з коня, пускає його пастися в рів під липи (М. Стельмах);

– Ми пустили коні на леваду, А самі ввійшли в тісне подвір'я (І. Франко);

Опівдні аул зупинився перепочити. Подоїли овець і кобил, пустили отару й табун пастися (З. Тулуб).

4. кого, що і без прям. дод. Примушувати або давати можливість рухатися певним чином, з певною швидкістю.

Козаки .. пускають із копита коні, кидаються у Дунай, перепливають його (М. Коцюбинський);

– Старенький гуцул .. пускає свою дарабу побіч нашої (Г. Хоткевич);

– Хіба ви не знаєте, товариші, що поїзд на ширшій колії тримається стійкіше? Пускай, гони на повну швидкість... (О. Гончар);

Добираємось до ямки. Грицько коней дужче пустив, щоб разом вихопитись з ямки (Панас Мирний);

Він увімкнув мотор і пустив циклонетку [автомобіль] .. додому (Ю. Смолич);

// Давати можливість вільно рухатися за течією, вітром і т. ін.

Один човен на бистрих хвилях перекидається, і для того зв'язують докупи два або три човни, перекладають дощечки впоперек їх для сидіння і без весел пускають їх по воді (І. Нечуй-Левицький);

Хотілося .. вхопитися за волосся руками і дерти, по вітру пускати (Г. Хоткевич);

Дівчата почали заплітати вінки й пускати їх у Почайну, щоб запитати в долі, чи судилося їм мати пару (С. Скляренко);

– .. Вечір нині любий, тихий, таємничий. – А який вечір? – здивувався юнак. – А купальський. Дівчата й хлопці гулятимуть, віночки на воду пускатимуть (О. Бердник);

Старі зілля зв'язали в снопок, щоб пустити за водою напровесні (Ганна Барвінок);

* Образно. Я ж пущу свою пригоду Геть на тую бистру воду (Леся Українка);

// Давати можливість занурюватись у воду під дією власної ваги або насильно топити у воді.

Ми брали горщик, повний каміння й принади, і пускали на мотузці на дно. Лиш поплавок лишався зверху (М. Коцюбинський);

Там берег, мати і жона... Забудь про них, матросе! Пускай співучий лот до дна, Минай мілини й коси (М. Рильський);

Пудів двадцять нав'язали їй на шию, на руки і на ноги, та, відчепивши від вірьовок, так її й пустили у воду... (Г. Квітка-Основ'яненко);

// Спрямовувати дію якого-небудь предмета у якомусь напрямку.

Молот пускаймо повище, Биймо, поки гаряче! (П. Грабовський);

Гей, товариство веселе, женім корабель на простори, Весла легкі раз у раз в темну пускаймо глибінь (М. Зеров);

Пускає [Данило] пальці в краєчок шибки (М. Стельмах);

// Спрямовувати на виконання певної роботи (машину, механізм).

– Якось і сама економія вправиться: завтра пускають всі свої жатки, а ще чотири на станції вивантажують (А. Головко);

Слідом за культиватором пускають борони (з наук. літ.);

Краще б, ніж тут стояти, піти гуртом на панське поле, пустить по ньому плуг (М. Коцюбинський);

– В посушливе літо пустили по вигорілому пасовищу трактори (М. Рудь);

До міста близько. Скоро це буде міська зона, мають пустити тролейбус (Ю. Винничук);

// Давати можливість поширюватися в певному напрямку, випускати, спрямовувати кудись (воду, вогонь і т. ін.).

Чорний пожар по землі пускає [Гза] (Панас Мирний);

Чоловік у самій сорочці і в білих спідніх штанях .. – з пожежної, видати, команди, пускає на клуню цівку води (А. Головко);

Старий Пташинський уважно й заклопотано пускав краплі ліків в чарку з водою (М. Івченко);

Він збив манометр і ударив залізом по боці [паровика]. Потому пустив пару в свисток (М. Коцюбинський);

Учора знову була газова атака .. певно, пустили новий газ (П. Колесник);

Десять днів рили канал, щоб пустити воду новим річищем (О. Донченко);

* Образно. Якийсь скривджений наймит пустив веселим вогнем свою помсту в чорні, як могили, клуні багатія (Григорій Тютюнник);

// що, чим. З силою кидати, жбурляти щось.

Тут Пандар камінь піднімає І в Турна зо всіх жил пускає (І. Котляревський);

Подивлюсь хоч на її віконце, коли спить. І груддям пускав у город, чи не почує... (Ганна Барвінок);

Княгинина рука не хибила – пускала рогатину влучно (А. Хижняк);

Шибонула [дівчинка] в його опукою, хлопець похопив та пустив до неї (Марко Вовчок);

Маркові хотілось схопити камінь і пустити ним у лису голову (І. Микитенко);

// у сполуч. зі сл. куля, стріла і т. ін., що, чим. Стріляти з вогнепальної зброї або іншого пристрою.

– Треба лаштувать гармату й пускати останню бомбу (І. Нечуй-Левицький);

Натягував .. лука Королевич Юрась і пускав стрілу в табун кіз (М. Івченко);

Протягом довгої осінньої ночі кожні десять хвилин ми пускали із шхуни ракети (М. Трублаїні);

Тугар Вовк, стоячи в щілині, пустив у нього [ведмедя] другою стрілою (І. Франко);

Ледве встигли сховатися [хлопці] від автоматної черги, яку пустили гітлерівці, почувши голоси серед руїн (Ю. Яновський);

* Образно. Веселка розмаїта Пустила стріли з-поза хмар (А. Малишко);

Ліс осяявся синьо. То хмара, чорна і низька, пустила з себе першу стрілу-блискавицю (Григір Тютюнник);

// у сполуч. зі сл. слово, фраза і т. ін., перен. Промовляти, писати і т. ін.

Кожне слово .. пускав [Отець Григорій], ніби каплями узвару душу кропив (Б. Лепкий);

Сахновський, застібаючи френч, холодно пускав слова: – Сю ніч ти й спробуєш першу порцію [катувань] (А. Головко);

Вночі моя уява ожива, .. Приходять ордами незлічені слова. Стискаю їх, мов скарби, у долоні, Пускаю рівними рядами на папір (С. Крижанівський);

Донька при згадці про ймення Константина хвилювалась, плакала, але немов кам'яніла й не пускала й слова з уст (Н. Королева);

Щоб дітям веселіш було, Пущу я загадку прехитру (Л. Глібов);

Семениха стояла, наче засоромлена, й слова не пустила (Л. Мартович);

Зненацька звалилось на бійців грізне попередження: – Танки праворуч! Першим пустив його Козаков (О. Гончар);

// перен. Публікувати, робити надбанням громадськості, читачів.

Раю вам не пускати їх [байки] тепер до друку, а повагом передивиться їх (Панас Мирний);

Він довго думав: пускати кореспонденцію в номер чи не пускати (Л. Первомайський);

Видавайте сей каталог, де хочете, під якою хочете фірмою, ми в те не мішаємось, бо на Україні і так пустимо [книжки] якось (Леся Українка);

Райніс любив простих трудівників і тому вів їх з життя в літературу, щоб з літератури їх живі і діючі образи пустити в народ (з наук. літ.).

5. що. Приводити в дію, рух; змушувати працювати (машину, механізм, промислове підприємство).

Механік за стіною пускає апарата. Апарат деренчить і шумить (Ю. Яновський);

Осіннього вечора зібралась комуна пускати млин (М. Куліш);

– Пустили паровики на роботу (Г. Квітка-Основ'яненко);

Андрій не покидав надії, що ось-ось .. наїдуть пани, усе полагодять і пустять фабрику (М. Коцюбинський);

Підприємці Дехтярьови в 40-х роках XIX ст. пустили в Києві завод металевих виробів (з наук. літ.);

// Вмикати електричний струм, певні пристрої для надання руху машині, механізму і т. ін.

В клуб електрику пускали, І зійшлося півсела (С. Воскрекасенко);

Шофер Серьога пустив швидкість, і ми шарпнули вперед (Ю. Яновський).

6. що, у сполуч. з ім., що означають дію або стан. Піддавати якій-небудь дії, використовувати певним чином, з певною метою.

Капітали, які він пускав у оборот, робилися чимраз більші (І. Франко);

Хіба ж уявити було прадідам, що він порухом руки пускатиме в дію сили фантастичні, ламатиме небо пекельним гуркотом двигунів..! (О. Гончар);

Дарма, що на трьох ногах [коза], а припустила, аж курява встала; тут вона, похоже, і четверту ногу пустила в ход [хід] (з казки);

Марина того ж таки вечора, наливаючи чай німцеві, казала: – Бач, якби не я, то ви б і не догадалися горіле [борошно] в діло пустити! А тепер як літа діждемо, назад добрим вернемо (Панас Мирний);

Слідчий пустив у діло свої кулаки... (І. Багряний);

Протягом години мінометникам кілька разів доводилося пускати в хід гранати, іьти врукопаш (О. Гончар);

Кілька ударів ножем розпушили землю. Рубін вигорнув її на себе і знову пустив у хід ніж (І. Сенченко);

// на (під) що. Використовувати для чого-небудь.

Справді, був він невдачливий: .. пустив поле під сіно, сіно подешевшало (Грицько Григоренко);

– Так, Чернеччину ми пустимо під соняшники, – перевів свої думки Оксен на господарські клопоти (Григорій Тютюнник);

Я взяв папку, і вона здалася мені такою важкою, наче там був не папір, а чавун. – Гаразд. А як на кафедрі дізнаються, що я пустив цю крамолу в обіг?.. Студентам же роти не зав'яжеш (А. Дімаров).

7. кого, що, розм. Продавати або збувати іншим способом.

До нього [діда] регулярно щороку зіходилася гуцулія [гуцули] довідуватися: чи сіно дешево пускати, чи худобу (Г. Хоткевич);

Рідного куреня мого давно нема. І городець материн дядько мій якось пустив у чужі руки (Ганна Барвінок);

// Витрачати (гроші).

– Отак заробляючи кождого дня, того ж дня пускаю все зароблене, не дбаючи про завтра (І. Франко);

– Я вже знаю, що ви не пустите [гроші] марно... (І. Франко).

8. що. Давати росток, корінь і т. ін. (про рослину).

Дерево не пускає коріння вглиб, бо камінь, а розкидає коріння навкруги, обхоплює ним, мов гадюками, камінь (М. Коцюбинський);

Дуби всихають. Та й тоді ще Прощальні пагінки все вище Пускають (І. Муратов);

Вербовий частокіл до самого берега прийнявся й пустив од себе широке гілля (І. Нечуй-Левицький);

Через три дні буряк зазеленів, розправив кущ, виложив по землі широкий лист, пустив молоді паростки (К. Гордієнко);

* Образно. З радістю прислухається Ївга, як уже пускає в її серце паросток почуття помсти (Л. Яновська);

Роздумував [Тимко] над долею людей, що перебираються ось на його очах із одного місця на друге. “Де корінець пустив, там і серце залишив ..” (Григорій Тютюнник).

9. що. Видавати які-небудь звуки (говорячи, співаючи і т. ін.) певним чином.

Пана Адама збудили, і він пускав у столовій басові нотки (М. Коцюбинський);

Ой, піду я в лужочок, Гей, пущу стиха голосок. Пущу стиха голосок, Чи не почує мій дружок (з народної пісні);

В тиші загалакали голоси .. Чоловічий голос щось буркотить та буркотить, і жіночий озветься словом та й пустить срібний сміх на дорогу (М. Стельмах).

10. що. Виділяти, випускати, розбризкувати, випромінювати і т. ін. з себе що-небудь.

Фалькенбавм, бесідуючи з ним, пускав “із нервозності” просто йому в лице дрібненькі, як мак, крапельки слини (Л. Мартович);

Самовар пускає вгору кучеряву стьожку пари (Н. Рибак);

Сказавши, аромат пустила [Венера]: Васильки, м'яту і амбре [амбру], На хмарі в Пафос покотила (І. Котляревський).

11. що, розм. Давати можливість чому-небудь лягати, стелитися, розкидатися, спадати по чомусь, на чомусь певним чином.

– Ой не стій, вербо, над водою, Не пускай гілля по Дунаю (Ганна Барвінок);

Ось сидить за сніданком, зап'яв широкі груди і пуска по серветці м'яку білу бороду (М. Коцюбинський);

Який ставний юнак.., О Пірро, обійма тебе на самоті? Для кого ти, ясна і в світлому убранні, По плечах кучері пустила золоті? (М. Зеров);

// Опускати, похиляти що-небудь донизу; звішувати.

Він стоїть біля мене, узявся однією рукою за бік, а другу пустив поволі (Панас Мирний);

Уймився [Іван] обома руками за колик, пустив голову межи руки (Л. Мартович);

Мар'яна безпорадно пустила руки вздовж тіла (Я. Мамонтов);

// Шиючи одяг, лишати запас у швах, додавати тканини на виріст.

Щовесни, як шиє мати штани старшому [синові], то на цілу долоню довші пускає холоші (А. Головко);

// Надавати якогось кольору, відтінку чому-небудь, наносити візерунок на щось.

– Пустимо по стінах і склепіннях фресковий розпис, щоб замінити дорогі заморські мармури (П. Загребельний).

12. що. Втрачати, ронити (листя, пір'я і т. ін.).

Явір пускає листя на воду (Л. Первомайський);

Ой летіла зозулечка понад море в гай Та й пустила синє пірце у тихий Дунай (Ю. Федькович).

13. рідко. Розчинитися, розтавати.

Надбіг [Лис Микита] до калюжі, скочив у воду, щоб обмитися з фарби, – де тобі! Фарба олійна, через ніч у теплі засохла добре, не пускає (І. Франко);

Напровесні от-от річка Горинь пустить! (Ганна Барвінок).

14. що, діал. Надсилати поштою (листи, гроші і т. ін.).

– Та давай уже, молодице, я твій лист по почті [пошті] пущу (Марко Вовчок);

Моя мати та пустила письмо до мене та й прислала грошей на Великдень (В. Стефаник).

Випуска́ти (пуска́ти) / ви́пустити (пусти́ти) на во́лю див. випуска́ти;

Зако́чувати (запуска́ти, пуска́ти) / закоти́ти (запусти́ти, пусти́ти) о́чі [під лоб (під ло́ба)] див. зако́чувати;

(1) Пуска́ти вітри́, прост. – псувати повітря, випустивши шлункові гази.

– Ми, хлопче, досвідчені, старі горобці, нас на м'якині не проведеш. Говорити легко – ти спробуй перти плуга! Так прудко, як оце ти мовив, можна лише вітри пускати, а не природу загнуздати (О. Бердник);

(2) Пуска́ти в же́бри – перетворювати на жебраків.

– Не треба нам радців! Годі! – Щоб до в'язниці тягали, як нашого цехмістра! – Здирствами в жебри пускали! (З. Тулуб);

(3) Пуска́ти / пусти́ти до прича́стя кого – причащати кого-небудь (про священнослужителя).

– Миритися нам треба. Усе життя як люті вороги живемо. Умиратимете – піп причастя не дасть (Григорій Тютюнник);

– Неси ж, – каже [піп], – то [жито] назад Та спожий на щастя. А я тебе взавтра й так Пущу до причастя... (С. Руданський);

(4) Пуска́ти / пусти́ти на світ – народжувати.

[Катерина Петрівна:] От люди народжують, а мені здається, що всі вони [діти] мої, що то я їх на світ пускаю (З. Мороз);

(5) Пуска́ти / пусти́ти па́росток (па́рость):

а) починати рости.

Буряк зазеленів, розправив кущ, виложив по землі широкий лист, пустив молоді паростки (К. Гордієнко);

б) проникати в свідомість, серце і т. ін.

– Це не означає, що я злегковажив вашими порадами-думками, навпаки, вони тепер якнайміцніше прищепилися і вже ростуть, пускають свіжі парості (Я. Качура);

(6) Пуска́ти / пусти́ти під укі́с по́їзд (по́тяг, ешело́н і т. ін.) – викликати залізничну катастрофу.

Організація діяла під самим носом ворога, час від часу руйнуючи шлях на Бахмач, .. пускаючи під укіс поїзди... (Д. Бедзик);

У травні підпільники пустили під укіс ешелони з літаками та машинами (В. Козаченко);

(7) Пуска́ти / пусти́ти сльози́ну – те саме, що Пуска́ти / пусти́ти сльозу́ (сльо́зи) (див. пуска́ти).

Вони стали сердечно дякувати старенькому докторові й усім. Гриб від зворушення аж пустив сльозину (П. Козланюк);

(8) Пуска́ти / пусти́ти у пові́тря – те саме, що Виса́джувати / ви́садити в пові́тря (див. виса́джувати).

– З кожної роти нашого батальйону зголоситься декілька простих солдатів під командою десятника пустити у повітря панцирний поїзд ворога (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);

(9) Пуска́ти (сі́яти) / пусти́ти [недо́бру] сла́ву (недо́брі ві́сті) – наговорювати що-небудь негативне на когось.

Пустили [одрадяни] про Марину з Килиною недобрі вісті (Панас Мирний);

(10) Пуска́ти язи́к як вороти́ло – розповсюджувати брехні, чутки.

Міг би, щоправда [парубок], взяти якусь і свою, сільську, з господаркою і фамілією, але вже як Бог дав... Аби язик по селу не пускала як воротило, та не мольфарила [чаклувала] (М. Матіос).

◇ (11) [Аж] сли́ну пуска́є / пу́стить – хто-небудь має сильне бажання придбати щось, оволодіти чим-небудь і т. ін.

Браконьєри з мосту аж слину пускають, що стільки під ними пропливає весняного живого добра, а вихапувати не маєш права (О. Гончар);

Тоді пан усміхнувся лукаво і показав попові торбу грошей. Піп аж слину пустив, угледівши стільки грошей (Україна сміється);

(12) [Аж] сли́ну пуска́ти / пусти́ти – виявляти сильне бажання придбати щось, оволодіти чим-небудь іт. ін.

Браконьєри з мосту аж слину пускають, що ствльки під ними пропливає весняного живого добра, а вихапувати не маєш права (О. Гончар);

Тоді пан усміхнувся лукаво і показав попові торбк грошей. Піп аж слину пустив, угледівши стільки грошей (з легенди);

Випуска́ти (пуска́ти) / ви́пустити (пусти́ти) в світ див. випуска́ти;

Закида́ти (пуска́ти) / заки́нути (пусти́ти) гадю́чку див. закида́ти²;

(13) І на о́чі не пуска́ти / не пусти́ти кого – не хотіти бачити когось, категорично відмовляючись спілкуватися з ким-небудь.

Пішли – коваль, Цигуля, Невкипілий і ще душ кілька. Але князь і на очі до себе не пустив (А. Головко);

(14) І на порі́г не пуска́ти / не пусти́ти кого – забороняти кому-небудь приходити кудись, не хотіти бачити когось.

– Я б і на поріг її [Марину] не пустив (Панас Мирний);

– Колись нас сюди й на поріг не пустили б, а тепер тут, бачу, й закурити можна (О. Гончар);

Крути́ти (пуска́ти) фільм (кінокарти́ну, кіно́) див. крути́ти;

(15) На о́чі не пуска́ти / не пусти́ти – не дозволяти з'являтися, приходити комусь куди-небудь, до когось; не хотіти бачити кого-небудь.

На ранок таки зібрались вітробалчани до князя .. Але князь і на очі до себе не пустив (А. Головко);

Не ви́пустити (не пусти́ти) [ні (ані́,

і)] па́ри з вуст див. випуска́ти;

(16) Не пуска́ти / не пусти́ти на о́чі кого – не хотіи бачити когось, категорично відмовляючись спілкуватися з ким-небудь.

Господи, як вже сварилась пані на Горпину! І на очі її не пускала тижнів ізо [зо] два (Марко Вовчок);

На ранок таки зібрались вітробалчани до князя. Пішли – коваль, Цигуля, Невкипілий і ще душ кілька. Але князь і на очі до себе не пустив (А. Головко);

(17) Не пуска́ти / не пусти́ти на порі́г – забороняти кому-небудь приходити кудись, не хотіти бачити когось.

– Я б і на поріг її [Марину] не пустив, (Панас Мирний);

– Колись нас сюди й на поріг не пустили б, а тепер тут, бачу, й закурити можна (О. Гончар);

(18) Па́ри з уст (вуст, ро́та і т. ін.) не пусти́ти – не промовити ні слова.

Оце піду до сина, хочу душу одвести: “Івасю, Івасю!” – а воно й пику одверне. І пари з уст не пустить (Ганна Барвінок);

Дивна річ – як тільки скаже він, Анкулія, слово, відразу западає тиша, ніхто й пари з вуст не пустить (М. Чабанівський);

Плести́ (пуска́ти) інтри́гу (інтри́ги) див. плести́;

(19) По миру́ пуска́ти / пусти́ти – доводити до злиднів, до становища жебрака.

[Молодиця:] Сам [чоловік] безвісти забіг, а мене з малими діточками по миру пускає (Панас Мирний);

Пропуска́ти (пуска́ти) / пропусти́ти (пусти́ти) повз ву́ха (ми́мо вух, повз слух) див. пропуска́ти;

(20) Пуска́ти (випуска́ти) / пусти́ти (ви́пустити) в (на) лю́ди – обнародувати які-небудь твори, публікуючи, друкуючи їх.

Випускаю оце в люде [люди] другого “Кобзаря” свого (Т. Шевченко);

Головко ніколи не випускав на люди той чи інший твір, не обдумавши, не зваживши всього, що стосувалося описаних подій, їх вагомості (з газ.);

(21) Пуска́ти з ву́ха у ву́хо – не дуже прислухатися до сказаного.

Це Невмій, бува, й прослуха, Та пускає з вуха в вухо (М. Стельмах);

(22) Пуска́ти (лови́ти) / пусти́ти (злови́ти) пі́вника (пі́вня) – видавати фальшиві звуки під час співу чи декламації.

– Брехня! – скрикнув Михайлик, аж півника пустив своїм хлоп'ячим басом (О. Ільченко);

Його вихолощений голосок пустив хрипкого дитячого півника (Ю. Смолич);

Один соліст у хорі торгівців зірвався і пустив “півня” (М. Ю. Тарновський);

(23) Пуска́ти ми́ляну ба́ньку, діал. – вигадувати нісенітниці.

– Майстер він говорити казки, Миляну пускать баньку (І. Франко);

(24) Пуска́ти (посила́ти) / пусти́ти бі́сики (ґе́дзики) [очи́ма (о́ком)] кому, на кого – кокетувати, загравати з ким-небудь або привертати до себе увагу, грайливо поглядати на когось.

А то сама [Тонька] присіла на колесі біля нього, бісики очима пускала (О. Гончар);

Як стрінеться де-небудь з Мариною, то знай пуска їй бісики очима (Панас Мирний);

Сиджу я під образами.. очима на Тетяну спідлоба ґедзики пускаю. А вона червоніє і не знає, чи сміятися, чи ніяковіти (М. Стельмах);

Не виглядають у .. вікна вигодовані обличчя горничних, не пускають ґедзиків прохожим очима (Панас Мирний);

Меркурій Юхримович непомітно посилав і посилав їй бісики і все пив і пив за красунечку, що справді мала гарний вигин брів (М. Стельмах);

(25) Пуска́ти / пусти́ти бу́льки́ (бу́льбашки):

а) випускати пухирці слини (перев. про дитину).

Збилися куми з ліку, коли несли найменшого хрестити, нарекли наздогад Степаном, і лише потім виявилось, що інший Степан уже лежить у колисці, .. пускаючи бульбашки (О. Гончар);

б) тонути або гинути, захлинаючись.

– Він [кіт] такий мій, як і твій! – відповів Павло. – Але твій уже бульки з моря пускає, а мій ще бігає... (В. Кучер);

Вже й очі вирячив бідаха наш Максим, Уже й бульки пуска (М. Рильський);

в) втрачати останні сили, надії, можливості; наближатися до знищення, загибелі, руйнації.

Вже так довоювались [супротивники], що останні бульки пускають (М. Стельмах);

(26) Пуска́ти (си́пати) / пусти́ти ві́ци (віц), діал. – жартувати, дотепно висловлюватися.

Ксьондз сипав віци і чхав од табаки (М. Коцюбинський);

Я .. не хотів тебе прогнівити, лиш пустити віц (В. Стефаник);

Сріблюк одповідав дуже охоче, весело, пускаючи віци (В. Винниченко);

(27) Пуска́ти / пусти́ти в о́біг що – віддавати для загального користування.

Я взяв папку, і вона здалася мені такою важкою, наче там був не папір, а чавун. – Гаразд. А як на кафедрі дізнаються, що я пустив цю крамолу в обіг?.. Студентам же роти не зав'яжеш... (А. Дімаров);

(28) Пуска́ти / пусти́ти в о́чі дим (пил, пилю́ку) кому – уводити в оману кого-небудь.

Який ще пил йому [Ступачеві] пустить в очі Бондаренко? І хто він зрештою: упертий фантазер чи замаскований ворог? (М. Стельмах);

– Кому ви дим пускаєте в очі? Хіба в цьому – в благополучній загальній цифрі – і є всі найзаповітніші інтереси району? (І. Рябокляч);

До чого ж ми обросли корою байдужості до рідного коріння, звикли видавати бажане за дійсне, пускати пилюку в очі! (з газ.);

(29) Пуска́ти / пусти́ти в розхі́д (в розхо́д) кого – розстрілювати, знищувати кого-небудь.

– Не заривайся. А коли візьмеш [Жмеринку] – менше пускай в розхід [полонених]. Це не завжди досягає мети (О. Довженко);

– Будете чинити опір – пустимо в розход! (А. Шиян);

(30) Пуска́ти / пусти́ти в світ (в лю́ди) – публікувати, видавати.

Іконописець вкладав у роботу всю свою душу, досвід, уміння і пускав у світ, не відаючи його [твору] майбутнього (із журн.);

А вже ж коли пускати у люди “Повію”, то треба, щоб вона була не згірше тих перших двох частин, що вже побачили світа (Панас Мирний);

– Франко ж казав, що се [повість “Жаль”] найкраща моя річ і що гріх було б не пустити її в світ (Леся Українка);

(31) Пуска́ти / пусти́ти в старці́ кого – доводити до зубожіння, злиднів.

– Вороги хотять [хочуть] зіпхнути тебе з гетьманства, а нас усіх, твою рідню, твоїх дітей пустити в старці (М. Лазорський);

(32) Пуска́ти / пусти́ти в хід – застосовувати, використовувати що-небудь.

Протягом години мінометникам кілька разів доводилося пускати в хід гранати, іти врукопаш (О. Гончар);

Кілька ударів ножем розпушили землю. Рубін вигорнув її на себе і знову пустив у хід ніж (І. Сенченко);

(33) Пуска́ти / пусти́ти ґрунт з-під ніг, рідко – переставати бути впливовим, позбуватися того, на чому тримається становище в суспільстві.

Промінь згас над рідним краєм; А ми, скільки кожен зміг, У провалля себе пхаєм. Ґрунт пускаємо з-під ніг (П. Грабовський);

(34) Пуска́ти / пусти́ти дур [у го́лову (в ті́м'я)] кому, на кого – затьмарювати чию-небудь свідомість, запаморочувати когось.

Амату з Турном я з'єднаю І сим Енея укараю, Латину ж в тім'я дур пущу (І. Котляревський);

Ось бач, який я гольтіпака, Який пустив на себе дур! Блуджу по світу, мов бурлака (Укр. поети-романтики..);

(35) Пуска́ти / пусти́ти ду́шу на поку́ту – залишати кого-небудь живим; помилувати когось.

[Ігнат:] Ой простіть мене, батечки!.. Не буду! Простіть!... [Павло:] Чорт! [Ігнат:] Ой пустіть душу на покуту!.. (М. Костомаров);

(36) Пуска́ти / пусти́ти з душе́ю кого – не вбивати, залишати кого-небудь живим.

[Пан Душечка:] Так і так, розказує, здибав мене в лісі Кармелюк, пограбував до ниточки, тільки що пустив із душею (С. Васильченко);

(37) Пуска́ти / пусти́ти ману́ [в ві́чі] – обдурювати, змушувати вірити в що-небудь нереальне.

– Ходімо разом, – гукають перші. – Куди? – Та до пана ж. Волі правити. – Ідіть, коли його [пана] самого вже правцем поставило, – хтось одказав. Душ з п'ять зареготало. – Та то ману тілько пускають. Знаємо ми, – твердили перші (Панас Мирний);

– Привезли якогось свого слідувателя [слідчого] з Мойсинець і хочуть слідство наводити на те вбивство. Ману пускають (Іван Ле);

Напусти́ти ома́ну.

– Та хтось зумисне покопирсав ломакою, щоб напустити на нас оману, – сказала Гризельда, придивляючись до слідів (І. Нечуй-Левицький);

(38) Пуска́ти / пусти́ти на ві́тер:

а) (зі сл. гроші, майно і т. ін.) легковажно, марно, без користі витрачати.

[Герміона:] Ти свій заробіток пускаєш так на вітер (Леся Українка);

Як тільки свято – в нього [Більграйфа] повно гостей, оперету розігрують, як у Відні, де він, бувши молодим, гроші на вітер пускав (І. Муратов);

– Це ж треба уже зовсім розуму позбутися, щоб узяти та власною рукою пустити на вітер усе своє добро, загорьоване довгою, тяжкою працею... (Д. Бузько);

б) (зі сл. слова) обіцяти що-небудь нереальне; даремно говорити про щось.

– Гідротехнік Ковалів запевняє, .. що на Очеретянці уже цього року буде ставок довжиною п'ять кілометрів... А Ковалів – людина обережна, він не буде пускати слів на вітер (М. Чабанівський);

Хлопець не любив пускати слова на вітер (з газ.);

в) (зі сл. сл́ава) не берегти, не примножувати, не оцінювати належним чином.

Ярославову славу на вітер пускає [Всеслав] (Панас Мирний);

(39) Пуска́ти / пусти́ти на во́лю Бо́жу кого – не затримувати кого-небудь, відпускати.

Вася Багіров ніколи не вдавався до ганебної для гвардійця втечі, а бився хоч один проти десятьох, поки його не скидали з коня і пускали на волю Божу (О. Гончар);

(40) Пуска́ти / пусти́ти на дно (під шум, під лід і т. ін.) кого – топити кого-небудь.

Не йди, доню, за його заміж! Лучче [краще] б я тебе під шум пустила, ніж мала отак видавати! (І. Нечуй-Левицький);

Не боїмось ми банд злотопогонних, – уже не мало їх пустили ми під лід... (В. Сосюра);

(41) Пуска́ти / пусти́ти на порі́г кого – дозволяти приходити кому-небудь кудись.

– Хіба що постоїш на порозі палацу, та й то чи то пустять на поріг (М. Лазорський);

(42) Пуска́ти / пусти́ти на самопли́в – не надавати належної уваги керівництву чим-небудь, плануванню чогось.

Госпрозрахунок стає дійовим, якщо його не пустити на самоплив (з наук. літ.);

(43) Пуска́ти / пусти́ти о́ко (по́гляд) перев. на кого – що. – задивлятися на кого-, що-небудь, кудись, виявляючи зацікавленість, інтерес.

Робиш що, а очі.. пускаєш в далечінь тривожну (А. Головко);

Він любощів співець. Овідій ніжний, він пускає погляди по обрію врозгін (Г. Кочур);

(44) Пуска́ти / пусти́ти по ко́лу що:

а) частувати присутніх по черзі чим-небудь (перев. алкогольними напоями).

Колись, ще до війни, Філарет .. пускав грудку цукрової голови по колу. Але хіба встежиш за всіма: один – раз куснув, інший – двічі встиг, третій притримав за губою та знову до цукру (В. Дрозд);

Не раз збиралися князі на примирення, говорили один одному солодкі словеса, бенкетували дні і ночі, браталися, пускали чашу міцного вина по колу (В. Чемерис);

Вони пускають по колу першу каву, потім другу, передають горнята з рук в руки, потім передають шматки білого хліба (С. Жадан);

– А все-таки оковита краще, – поважно заперечив козак Семен. Він налив горілки в окований сріблом ріг, пустив по колу (О. Бердник);

Один із близнюків вийняв пляшку із руки Тихого, зробив добренний ковток, передав своєму братові. Той так само ковтнув і пустив пляшку по колу (А. Кокотюха);

б) розповсюджувати серед широкого кола людей.

Де гарантія, що переляканий студент не однесе його [рукопис] в деканат, замість того, щоб пустити читати по колу (А. Дімаров);

Десь хвилин за сорок по колу пустили пачку фотографій з тільки що зробленим груповим знімком (із журн.);

(45) Пуска́ти / пусти́ти по сві́ту (по ми́ру) кого:

а) (перев. ким.) завдаючи кому-небудь страждань, горя, змушувати його ставати кимсь, вести певний спосіб життя (перев. про дівчат, жінок).

А що тих бідних покриток Пустив по світу з байстрюками! Отже й нічого! – А жонатий І має двоє діточок, Як ангеляточок (Т. Шевченко);

Ти мене знівечив, прогнав з своєї хати, з рідного краю, пустив по світу волоцюгою (І. Нечуй-Левицький);

б) доводити до зубожіння, злиднів.

[Молодиця:] Голова, бодай вона йому [чоловікові] луснула, як наробила мені отакого клопоту! Сам без вісті забіг, а мене з малими діточками по миру пускає (Панас Мирний);

Йому байдуже, що .. і хазяйство пограбують, і старцями по світу пустять (Григорій Тютюнник);

(46) Пуска́ти / пусти́ти сла́ву (рідко у сла́ву) на (про) кого – поширювати чутки, звістки, які знеславлюють, порочать кого-небудь.

Хто пустив погану славу на багатирку Шрамченкову дочку? У кого ж язик довший, як не в Максима! (Панас Мирний);

Її взяла пані на легшу роботу, та на більші муки, бо якої слави не пускають по селу про тих дівчат, що роблять на панськім дворі (М. Стельмах);

(47) Пуска́ти / пусти́ти сльозу́ (слі́зку, слі́зки і т. ін.) з оче́й – нещиро, удавано плакати.

Венера, облизня піймавши, Слізки пустила із очей (І. Котляревський);

(48) Пуска́ти / пусти́ти сльозу́ (сльо́зи):

а) плакати.

Компаньйонка баронеси підпирала сидячого Швейка і також пускала сльози (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);

От хай хтось хоч найменше словечко похвали викаже на його [Потопальського] адресу, одразу ж, як віск, розтопиться його душа, і вже він готовий сльозу пустити, готовий цілувати того, хто сказав те добре слово (Ю. Збанацький);

б) жалітися кому-небудь, викликаючи до себе співчуття.

Та сльозу пустив Невмій: – Я не вмію працювати, Це говорить навіть тато (М. Стельмах);

– Про що це тобі Яцуба там наливав? За дочку все? Мабуть, і сльозу пустив? (О. Гончар);

(49) Пуска́ти / пусти́ти стрілу́ – гостро дошкуляти, досаждати комусь словами, діями з приводу чого-небудь.

Є нагода пустити стрілу в бік нестримного оптимізму Первоцвіта і твердокам'яної певності Дубова (М. Ю. Тарновський);

(50) Пуска́ти / пусти́ти тума́н (туману́) [у ві́чі] кому. – навмисне заплутувати, перебільшувати, перебріхувати що-небудь.

Андрій знав, що вони лише ради нього пускають туману, до начальства ж вони про цей випадок не донесуть (І. Багряний);

– Не доберу я толку в твоїх речах, – каже Петро, – Що за охота тобі мене морочити? То заговоривши буцім щиро, то знов туман у вічі пустиш (П. Куліш);

– Тут щось таки добре наплутано. Видно, він пустив туману не тільки мені, а й вам (М. Стельмах);

Пе́рти тумана́ в о́чі.

– Ну, не пріть же мені тумана в очі, а говоріть по правді, – сказав Густав (І. Франко);

(51) Пуска́ти / пусти́ти у́смішку (у́сміх, по́смішку) – усміхатися.

Пускав [посадник] попід пишним усом усміх задоволення (П. Загребельний);

Терентій .. пустив у клешні вус лукаву посмішку: іч, як хитромудро викручується пан (М. Стельмах);

(52) Пуска́ти / пусти́ти ша́пку по кру́гу (по ко́лу) – збирати гроші з усіх присутніх (у давнину за звичаєм – підставляючи шапку).

За вантажницьким звичаєм, пустили портовики шапку по кругу і на зібрані гроші підкупили капітана англійського судна (О. Гончар);

– Купіть картину! Ради Бога, купіть картину! Спустіть куртину і шапку по колу пустіть!.. (О. Забужко);

Тих, хто погодився з доводами ініціативної групи, набралося осіб сорок. Пустили шапку по колу. Самі купили бетон, гравій, готовий асфальт. Добре, що знайшлися і будівельники свої, й умільці. А дорога ж яка вийшла – краса! (з газ.);

(53) Пуска́ти / пусти́ти шпильки́ (шпи́льку, стрі́ли) кому і без дод. – говорити щось дошкульне, неприємне або робити ущипливе зауваження кому-небудь.

Інколи.. його просто ґедз нападав – і тоді він ставав нестерпучим, пускав Раїсі шпильки, глузував з її екзальтації (М. Коцюбинський);

Тритузному тільки й лишається, що час від часу пускати.. стріли своїх сарказмів (О. Гончар);

Христина пустила шпильку Бородавкіній. Бородавкіна втямила це. Її брови насупились, і між ними мигнули легенькі зморшки (І. Нечуй-Левицький);

Їй так і кортіло пустить якусь чергову шпильку на адресу Лебедя (Яків Баш);

Підпусти́ти шпильки́.

Вона перемогла себе, щоб не підпустити шпильки о. Нестерові (І. Франко);

(54) Пуска́ти / пусти́ти я́су – поширювати неправдоподібні відомості про кого-, що-небудь.

Хтось пустив ясу, що десь тут серед есесівських недобитків гасають, маскуючись під рядових, відомі воєнні злочинці (О. Гончар);

Пусти́ти в непа́м'ять див. непа́м'ять;

(55) Пусти́ти жука́ кому, про що і без дод. – зробити або наговорити що-небудь неприємне.

– Він може нам нашкодити, – міркую голосно. – Не зможе. Я йому такого жука пущу, що ураз заціпить (Я. Качура);

Коли Краснояружський пустив жука про биття, Георгіані .., ладен був учинити над доцентом власноручну розправу за наклепи й поругання органів ревзаконності (І. Багряний);

(56) Пусти́ти [з] ди́мом ([з] вогне́м, з ві́тром і ди́мом) – знищити вогнем; спалити.

[Стась:] Він [Кармелюк] ще, кажуть, нахвалявся перепороть різками всю комісію і димом пустити всі їх папери (С. Васильченко);

Пустили з димом вони [повстанці] панські маєтки (Нар. опов.);

Проклятий фашист все село під небо з вогнем пустив (О. Копиленко);

Дорош обкульгав згарище .. і зняв кашкет. “Невже самі люди, що це творили, пустили з вітром і димом?” (Григорій Тютюнник);

Ди́мом за ві́тром пусти́ти.

– Та йому [панові] й ногою на нашу землю не дати ступити. Кубло димом за вітром пустити! (А. Головко);

(57) Пусти́ти (з то́рбою) з торба́ми [по сві́ту] кого і без дод. – залишити без майна, довести до зубожіння, злиднів.

То була хлопська п'явка – не дай Господи! Кілько людей той чоловік з торбами пустив!.. (І. Франко);

Ярина лячно глянула на Олексу. – В печінках сидять різні податки, – єритувався [Олекса], –подимне, попасне, ралець, або індукта, евекта, скоро пустять з торбами по світу. Я мушу якось тікати від податків, від набору [в російські війська] (М. Лазорський);

Коли госпрозрахунок запанує повсюдно, завзяті клієнти .. можуть пустити деякі наші підприємства по світу з торбою (із журн.);

(58) Пусти́ти на хух – пустити на вітер (Номис);

(59) Пусти́ти під ніж – зарізати, порізавши.

Вдерлися у село поганці-фашисти. Розграбували артіль, корів під ніж пустили (з газ.);

(60) Пусти́ти під укі́с що – довести до занепаду.

– Ось куди Мусій Завірюха із Павлюком гнуть! Хоче перевести добро! Пустити артіль під укіс! (К. Гордієнко);

Розшарпали колгосп, пустили під укіс (з газ.);

(61) Пусти́ти / пуска́ти в ді́ло (в рух) – застосувати, використати що-небудь.

Марина .. казала: – Бач, якби не я, то ви б і не догадалися горіле [борошно] в діло пустити! А тепер як літа діждемо, назад добрим вернемо (Панас Мирний);

Слідчий пустив у діло свої кулаки... (І. Багряний);

Андрій зразу пустив у рух свій винахід з галошами, й цей винахід .. миттю прищепився (І. Багряний);

(62) Пусти́ти / пуска́ти черво́ного пі́вня кому – підпалити що-небудь, ви́кликати пожежу з метою розплати, помсти.

– Хай-но тільки зачепить [пан], ми йому покажемо, що таке Дике Поле та сіверські козаки! – Червоного півня пустимо (З. Тулуб);

Я згадав наш вираз по селах – “пустити червоного півня”. Смуги страшенно були похожі на хвіст червоного півня, тільки вітром розкуйовджений (В. Винниченко);

Сокало мотався по селах, пильнуючи, щоб не лишилося в полях і клаптика хліба неспаленого.. “Німців ждете? Для ворога запасаєтесь?!” – кричав, скаженіючи, .. і пускав червоного півня під стріхи гамазеїв та стаєнь (А. Дімаров);

(63) Пуска́ти / пусти́ти корі́ння (ко́рінь) в що, в чому:

а) закріплюватися, приживатися, обживатися де-небудь.

В селі вони швидко розізналися, старого Мошка випроводили і почали роздивлятися та коріння пускати (І. Франко);

Пристав до вдовиці у прийми: двоє дітей, батько старий, хазяйство не яке, зате млин оце. Якщо як, то, може, й зовсім коріння пущу отут (А. Головко);

Там ви пустили корінь, бо там ваша Василина .. до колиски клала та й співала вашим дітям (І. Чендей);

Уявіть тих, хто залишив своє чисте, молоде, чудове місто, яким пишався, у якому вже пустив коріння, народжував дітей (Ю. Щербак);

б) ставати постійним; надійно, міцно утверджуватися.

Розлад у Сніжковій сім'ї все глибше пускав коріння своє (К. Гордієнко);

Християнство було офіційною релігією у Болгарії, Моравії, Чехії, Польщі, Сербії, Германії. Воно утвердилось раніше на сході – у Вірменії, Грузії, Абхазії, пускало корені в Угорщині і в скандинавських державах (Р. Іванченко);

Ідея не задовольняється тим, що існує зараз, ні, вона прагне пустити коріння глибше, переконати вас, що вона вічна (В. Підмогильний);

(64) Пусти́ти (розві́яти) за ві́тром:

а) (зі сл. гроші, цінності і т. ін.) марно витратити (перев. легковажно).

Одержали [хлопці] першу зарплату і .. за три дні гроші пустили за вітром (з газ.);

Павлюк із Завірюхою.. воліли б ті здобутки розвіяти за вітром (К. Гордієнко);

б) не доглянути, не зберегти кого-, що-небудь.

– Хвалився [старий] якось: “Ось привезуть курчат, збережеш усіх, поки не виростуть, баян тобі восени забезпечений. А пустиш за вітром, начувайся...” (С. Добровольський);

в) знищити вогнем; спалити.

Андрій нахилився старому до вуха, спитав таємниче: – А що якби і їх [уланів] отак? Щоб і їхні фільварки пустити за вітром? (Д. Бедзик);

(65) Пусти́ти ряст топта́ти кого – подарувати життя кому-небудь, помилувати когось.

І меч піднятий опустив [Еней]; .. І Турна ряст топтать пустив (І. Котляревський);

(66) Пусти́ти собі́ ку́лю в лоб (в ло́ба, в го́лову, в скро́ню) – застрелитися.

В бурхливому каятті він ладен був пустити собі кулю в лоб (Ю. Бедзик);

– Да, коли б от немов сталося – всі діти вимерли за одну ніч на всій землі, .. я б, мабуть, на ранок пустив би собі кулю в голову (А. Головко);

Я, поки й віку, не збагну, як Ничипір Безхлібний міг у тридцять шостому році пустити собі кулю в скроню! (Н. Тихий);

(67) Пусти́ти (спусти́ти) / рідше пуска́ти (спуска́ти) ю́шку (кров, крови́цю, мазку́) [з но́са] кому, рідко з кого. – дуже побити кого-небудь, звичайно до крові, ран, або вбити когось.

“Насамперед треба йому пару разів затопити в пику, – думав поручик, – потім пущу йому юшку з носа, відірву вуха, а далі – побачимо” (Переклад С. Масляка);

Не раз пускав [Остряниця] .. шляхетську кровицю (з думи);

– Як тебе, Левку, скалічили. – Не плач.. Пустили пани з мене юшку, ну та ще будем з них робити м'ясо (М. Стельмах);

– Що, – каже, – пожив по-людському, одмінив кров? От нехай пущу йому кров з носа, тоді побачу, яка вона в нього тепер (М. Коцюбинський);

– Покиньмо кров врагам пускати. Пора нам відсіль уплітати, – Низ Евріалові сказав (І. Котляревський);

– Я йому спустив кулаками чимало мазки (І. Нечуй-Левицький);

(68) Тума́н (туману́) [у ві́чі] пуска́ти / пусти́ти кому і без дод. – навмисне з метою дезорієнтації, обману кого-небудь робити що-небудь неясним, заплутаним.

[Бабуся:] Та вони [ворожбити] вже слово такеє знають. Туману пустили і здиміли. [Хлоп'я:] А як туман пускають? (Леся Українка);

Андрій знав, що вони лише ради нього пускають туману, до начальства ж вони про цей випадок не донесуть (І. Багряний);

– Не доберу я толку в твоїх речах, – каже Петро. – Що за охота тобі мене морочити? То заговориш буцім щиро, то знов туман у вічі пустиш (П. Куліш);

– Тут щось таки добре наплутано. Видно, він пустив туману не тільки мені, а й вам (Ю. Смолич).