пустунчик
ПУСТУ́НЧИК, а, ч.
Пестл. до пусту́н.
– Нема чого йти додому, – думав пустунчик, – отець, напевно, уб'є на смерть (С. Ковалів);
[Пріська:] Змалечку він у мене пустунчик був (С. Васильченко);
* У порівн. Сівши на візника, вона сказала: – Прощайте, пустунчику! (В. Підмогильний);
Вадим .. Задумався. Думки, як діти-пустунчики, заметушилмся, застрибали, навіюючи згадки про дитинство, про юність, походи з князем до Дону і Волги, до Чорного моря і Дунаю (Б. Лепкий).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me