підгрібати

ПІДГРІБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДГРЕБТИ́, бу́, бе́ш, док.

1. що. Горнучи, згрібати, збирати в одне місце, докупи.

Він ходив собі поза стогами та підгрібав, що набили, перекладаючи хліб на вози (Панас Мирний);

Акуратно підгрібає [Христина] покіс (М. Стельмах);

Сів батько на лаву та й дивиться на свою дочку, а вона так тим рогачем орудує! То горшки переставля, то жару підгребе, то вибіжить із хати дровець врубать (О. Стороженко);

// під кого – що. Горнучи, гребучи і т. ін., поміщати під кого-, що-небудь.

Танк іде на нього [Яреська]. Вже видно, як працюють його сталеві м'язи, як гребе перед собою землю, мов живе створіння, все підгрібаючи під себе, підминаючи траву (О. Гончар);

Бездумним рухом він підгріб під себе якусь шматину, схилився на неї важкою головою і незчувся, як заснув (Д. Ткач);

// перен., розм. Пожадливо захоплювати, привласнювати що-небудь.

Правив [отець Іоанн] панахидки та за треби й собі підгрібав: за батька – порося, за брата – теля! (О. Ковінька).

2. Гребучи веслами або чим-небудь іншим, наближатися до кого-, чого-небудь.

Чкалов підгріб іще ближче й побачив, що тоне якийсь незнайомий хлоп'як (О. Ільченко);

// Злегка, поволі гребти веслами або чим-небудь іншим.

Я підгрібав однією рукою, а другою тягнув за собою по пролому до берега Гришу, який борсався у воді (Л. Смілянський);

Кузьма Іванович повільно підгрібав правилом і зосереджено дивився на берег (С. Голованівський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

підгрібати

Значення в інших словниках