радісний

РА́ДІСНИЙ, а, е.

1. Який відчуває радість з приводу чого-небудь.

Іван був радісний, веселий, дробцював [дрібцював] короткими ногами і все говорив та й говорив, мов горохом сипав (М. Коцюбинський);

Яресьчиха в супроводі шпитального персоналу вивела сина з барака. Не впізнати було її. Радісна, випростана, освітлена щастям, вела його через подвір'я до воріт! (О. Гончар);

Урок останній. Сонце над землею світило нам. Ми радісні були (В. Сосюра);

// Який виражає радість.

Личко її молоде та радісне як яблучко червоніло, очі горіли (Панас Мирний);

Зринули в уяві дитячі радісні оченята (О. Донченко);

// Який має веселу вдачу; життєрадісний.

І став улюбленцем донбасівського полку Цей бистрий і меткий і радісний хлопчак (М. Бажан).

2. Сповнений радості, веселощів, приємностей і т. ін.

Сердечно вітаю Вас з Новим роком й бажаю всього найкращого, здорового, радісного життя (М. Коцюбинський);

Це був радісний день (О. Донченко);

// Який приносить, дає радість, втіху; відрадний.

Невважаючи на радісну звістку про засновання [заснування] нового Вісника, мені все-таки жаль “Життя і слова” (Леся Українка);

З-за обрію – сонце .. Над хлібами стиглими прокотився ранковий привіт... А з села комунари повалили вервечками на ранкові роси... На радісну працю... (А. Головко);

// Викликаний радістю.

Пристаркуватий ротний кравець довго вагався, доки, міцно надимаючись, зважився-таки запропонувати Ясногорській свої послуги. – Давайте, я вам шинельку... трошки підправлю, перероблю. – Шура глянула на свої довгі, підкочені рукава і ледве стримала готові бризнути радісні сльози. Про неї дбали, за неї піклувалися з такою зворушливою ніжною незграбністю! (О. Гончар);

// у знач. ім. ра́дісне, ного, с. Те, що сповнене радості.

За всесильним законом життя й моці народного духу говорилося й співалося про веселе й радісне (О. Довженко).

3. кому, розм., рідко. Який викликає у кого-небудь радість, тішить (про особу, предмет, подію і т. ін.).

Як теперки спогадаю – яка була вона бліда і яка радісна мені! (Марко Вовчок);

Я мріяв про синів-соколів, єдине, ради чого треба жити. Я їх маю, цих синів. І хто мені дужче радісний чи любий – не знаю (Ю. Яновський).