радісний

РА́ДІСНИЙ, а, е.

1. Який відчуває радість з приводу чого-небудь.

Іван був радісний, веселий, дробцював [дрібцював] короткими ногами і все говорив та й говорив, мов горохом сипав (Коцюб., І, 1955, 380);

Яресьчиха в супроводі шпитального персоналу вивела сина з барака. Не впізнати було її. Радісна, випростана, освітлена щастям, вела його через подвір’я до воріт! (Гончар, II, 1959, 135);

Урок останній. Сонце над землею світило нам. Ми радісні були (Сос., Солов. далі, 1957, 70);

// Який виражає радість.

Личко її молоде та радісне як яблучко червоніло, очі горіли (Мирний, IV, 1955, 139);

Зринули в уяві дитячі радісні оченята (Донч., VI, 1957, 56);

// Який має веселу вдачу; життєрадісний.

І став улюбленцем донбасівського полку Цей бистрий і меткий і радісний хлопчак (Бажан, Вибр., 1940, 170).

2. Сповнений радості, веселощів, приємностей і т. ін.

Сердечно вітаю Вас з новим роком й бажаю всього найкращого, здорового, радісного життя (Коцюб., III, 1956, 379);

Це був радісний день (Донч., VI, 1957, 60);

// Який приносить, дає радість, втіху; відрадний.

Невважаючи на радісну звістку про засновання [заснування] нового Вісника, мені все-таки жаль «Життя і слова» (Л. Укр., V, 1956, 210);

З-за обрію — сонце.. Над хлібами стиглими прокотився ранковий привіт… А з села комунари повалили вервечками на ранкові роси… На радісну працю… (Головко, І, 1957, 166);

// Викликаний радістю.

Пристаркуватий ротний кравець довго вагався, доки, міцно надимаючись, зважився-таки запропонувати Ясногорській свої послуги. — Давайте, я вам шинельку… трошки підправлю, перероблю. — Шура глянула на свої довгі, підкочені рукава і ледве стримала готові бризнути радісні сльози. Про неї дбали, за неї піклувалися з такою зворушливою ніжною незграбністю! (Гончар, III, 1959, 199);

// у знач. ім. ра́дісне, ного, с. Те, що сповнене радості.

За всесильним законом життя й моці народного духу говорилося й співалося про веселе й радісне (Довж., І, 1958, 337).

3. кому, розм., рідко. Який викликає у кого-небудь радість, тішить (про особу, предмет, подію і т. ін.).

Як теперки спогадаю — яка була вона бліда і яка радісна мені! (Вовчок, VI, 1956, 250);

Я мріяв про синів-соколів, єдине, ради чого треба жити. Я їх маю, цих синів. І хто мені дужче радісний чи любий — не знаю (Ю. Янов., II, 1958, 11).