розбуджувати

РОЗБУ́ДЖУВАТИ, ую, уєш і рідко РОЗБУДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗБУДИ́ТИ, буджу́, бу́диш, док., кого, що.

1. Переривати чийсь сон, примушувати кого-небудь прокинутися.

Веретено падає з рук [матері] і, вдарившись об землю, розбуджує [її]... (Панас Мирний);

Розбуджає він Івана, Та його й питає (С. Руданський);

Задовго до світанку він розбудив кучера і наказав запрягати коні (П. Кочура);

Його розбудив галас у вагоні (М. Трублаїні);

* Образно. Музика розбудила сонний ліс; луна розляглася по горбах, по долинах, неначе заразом заграло десь кілька оркестрів, – ефект був великий! (І. Нечуй-Левицький);

// перен. Примушувати кого-небудь опам'ятатися, скинувши з себе заціпеніння, відірватися од нав'язливих думок і т. ін.

– Пробачте, ви не знаєте, хто ця... дівчина чи жінка? – раптом запитую в якомусь підсвідомому бажанні розбудити його [слухача] від такого дивного заціпеніння (Іван Ле);

Раптом гучний брязкіт клямки в хаті, що праворуч нас, розбуджує мене від думок (І. Багмут).

2. перен. Спонукати до дії, примушувати бути діяльним, активним.

Не додавай знесиленим журби, Не добивай зневір'ям підупалих, А розбуди на діло боротьби, Знайди розвагу в світлих ідеалах! (П. Грабовський);

Хотілося хлопцеві знайти таке слово, яке б враз розбудило дужих месників – надто багато кривди було навколо, не вистачало вже терпіння у людей зносити її (з наук. літ.).

3. перен. Сприяти виникненню, вияву або посиленню якихось почуттів, переживань, думок і т. ін.

В тумані зникали, Мов у морі потопали [Олег та Святослав], Велику відраду у хановім серці розбуджали (Панас Мирний);

Але все ж вони [літературні вечори] живили, розбуджували, може, й туманні прояви інтересу до літературно-творчої дійсності (Іван Ле);

Українські народні пісні подають .. взірці чистої народної мови й високого поетичного вислову, розбуджують любов і повагу до рідного слова (з наук. літ.);

Москва, як і в попередні рази, розбудила в Андрія хороші спогади з років навчання в Промакадемії (О. Гуреїв).

◇ (1) Розбу́джувати (пробу́джувати) / розбуди́ти (пробуди́ти) зві́ра в кому – сприяти прояву у кого-небудь первісних, грубих, жорстоких, хижацьких інстинктів.

– Не бери поганого прикладу з тих, хто тебе колись із рідної хати вигнав, не посягай на моє, не пробуджуй в мені звіра (Г. Тарасюк);

Запах свіжої крові подіяв на худобу зовсім разюче, розбудив у сумирних волах диких, роз'ярених звірів (О. Гончар).