розбуджувати
РОЗБУ́ДЖУВАТИ, ую, уєш і рідко РОЗБУДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗБУДИ́ТИ, буджу́, бу́диш, док., перех.
1. Переривати чийсь сон, примушувати кого-небудь прокинутися.
Веретено падає з рук [матері] і, вдарившись об землю, розбуджує [її]… (Мирний, І, 1949, 327);
Розбуджає він Івана, Та його й питає (Ру-дан., Тв., 1949, 93);
Задовго до світанку він розбудив кучера і наказав запрягати коні (Кочура, Зол. грамота, 1960, 382);
Його розбудив галас у вагоні (Трубл., Мандрівники, 1938, 30);
*Образно. Музика розбудила сонний ліс; луна розляглася по горбах, по долинах, неначе заразом заграло десь кілька оркестрів, — ефект був великий! (Н.-Лев., III, 1956, 143);
// перен. Примушувати кого-небудь опам’ятатися, скинувши з себе заціпеніння, відірватися од нав’язливих думок і т. ін.
— Пробачте, ви не знаєте, хто ця… дівчина чи жінка? — раптом запитую в якомусь підсвідомому бажанні розбудити його [слухача] від такого дивного заціпеніння (Ле, Право.., 1957, 11);
Раптом гучний брязкіт клямки в хаті, що праворуч нас, розбуджує мене від думок (Багмут, Опов., 1959, 65).
2. перен. Спонукати до дії, примушувати бути діяльним, активним.
Не додавай знесиленим журби, Не добивай зневір’ям підупалих, А розбуди на діло боротьби, Знайди розвагу в світлих ідеалах! (Граб., І, 1959, 387);
Хотілося хлопцеві знайти таке слово, яке б враз розбудило дужих месників — надто багато кривди було навколо, не вистачало вже терпіння у людей зносити її (Слово про Кобзаря, 1961, 15);
Жовтнева революція, будівництво соціалізму розбудили і підняли до самостійної історичної творчості відсталі в минулому народи, а деякі з них були врятовані від фізичного вимирання (50 р. Вел. Жовтн. соц. рев., 1967, 16).
3. перен. Сприяти виникненню, прояву або посиленню якихось почуттів, переживань, думок і т. ін.
В тумані зникали, Мов у морі потопали [Олег та Святослав], Велику відраду у хановім серці розбуджали (Мирний. V, 1955, 269);
Але все ж вони [літературні вечори] живили, розбуджували, може, й туманні прояви інтересу до літературно-творчої дійсності (Ле, В снопі.., 1960, 364);
Українські народні пісні подають.. взірці чистої народної мови й високого поетичного вислову, розбуджують любов і повагу до рідного слова (Муз. праці, 1970, 245);
Москва, як і в попередні рази, розбудила в Андрія хороші спогади з років навчання в Промакадемії (Гур., Життя.., 1954, 337).
◊ Розбу́джувати (розбуди́ти) зві́ра див. звір¹.
Значення в інших словниках
- розбуджувати — розбу́джувати дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
- розбуджувати — див. будити Словник синонімів Вусика
- розбуджувати — -ую, -уєш і рідко розбуджати, -аю, -аєш, недок., розбудити, -буджу, -будиш, док., перех. 1》 Переривати чийсь сон, примушувати кого-небудь прокинутися. || перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
- розбуджувати — Будити, побудити, збуджувати, збудити, позбуджувати, обуджувати, обудити, пообуджувати, пробуджувати, пробудити, попробуджувати, буркати, збуркувати, збуркати, позбуркувати, пробуркувати, пробуркати, попробуркувати, розбуркувати, розбуркати... Словник чужослів Павло Штепа
- розбуджувати — РОЗБУ́ДЖУВАТИ, ую, уєш і рідко РОЗБУДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗБУДИ́ТИ, буджу́, бу́диш, док., кого, що. 1. Переривати чийсь сон, примушувати кого-небудь прокинутися. Веретено падає з рук [матері] і, вдарившись об землю, розбуджує [її]... Словник української мови у 20 томах
- розбуджувати — розбу́джувати / розбуди́ти зві́ра в кому. Сприяти прояву первісних, грубих, жорстоких, хижацьких інстинктів. Запах свіжої крові подіяв на худобу зовсім разюче, розбудив у сумирних волах диких, роз’ярених звірів (О. Гончар). Фразеологічний словник української мови
- розбуджувати — РОЗБУДИ́ТИ (перервати чийсь сон, примусити кого-небудь прокинутися), ПРОБУДИ́ТИ, ПІДНЯ́ТИ (ПІДІЙНЯ́ТИ), РОЗБУ́РКАТИ розм., ПРОБУ́РКАТИ розм., ПРОКИ́НУТИ розм.; ДОБУДИ́ТИСЯ розм. (після певних зусиль); РОЗШТОВХА́ТИ розм., РОЗТЕРМО́СИТИ розм. Словник синонімів української мови
- розбуджувати — Розбу́джувати, -джую, -джуєш і розбуджа́ти, -джа́ю, -джа́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)