розгонистий

РОЗГО́НИСТИЙ, а, е.

1. Який рухається з великим розгоном, надмірною швидкістю.

Розгонисті гірські води за ніч прогризли хід у снігу і кризі, і тепер сніг лежить над водою, як міцний і важкий міст (Л. Первомайський);

Розгонистий поїзд шарпнувся востаннє, Дихнувши шипучої пари теплом (М. Бажан);

// Якому властива стрімкість руху (про ходу, крок і т. ін.).

Попрощавшись, Хромов попустив віжки і кінь справді просто з місця взяв красивою розгонистою риссю (О. Копиленко);

Мерзлякувато потер руки [Макуха] і широким розгонистим кроком рушив через сад до вулиці (Ю. Бедзик).

2. Який простягається на велику відстань; просторий.

Краєвид у дивній гармонії показує вам чаруючу привабливість і різнорідність гірської околиці, і розгонисту ширину та одностайність околиць подільських (І. Франко);

Лежать поля, .. поля розгонисті і звабні щедро обіцяючим буянням (з газ.);

// Якому властиві видовженість, розмах.

Молодиця почула кроки, обернула голову, і парубок назавжди запам'ятав на вузькому обличчі розгонисті великі брови і сумні очі під ними (М. Стельмах);

// Який має великі проміжки між літерами, словами, уміщує мало слів у рядку (про почерк або текст).

Сторінки, списані широким, розгонистим почерком, він відсовував набік, не дивлячись навіть на них (Н. Рибак);

Став передивлятися [Гоголь] ще раз сторінку за сторінкою. Помітив: розгонисте письмо Пушкіна в кількох місцях покреслене було червоним олівцем (О. Полторацький).

3. Який чути на далеку відстань; голосний, розкотистий.

Здавалось – ще слово-друге, і, наче прорвавши загату, зайдеться Юхим розгонистим реготом, від якого далеко покотиться голосиста луна (О. Донченко);

І чути на флангах розгонистий тупіт кінноти, І в сталі клинків одбиваються зорі німі (Л. Первомайський);

// рідко. Привільний, роздольний (про пісню).

З радгоспівського табору під звуки балалайки линула широка, розгониста пісня (Я. Качура).