розливати

РОЗЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗЛИ́ТИ, розіллю́, розіллє́ш і рідко РОЗІЛЛЯ́ТИ, розіллю́, розіллє́ш, іноді розілля́ю, розілля́єш, док., що, рідко кого.

1. що. Проливати, лити яку-небудь рідину, хлюпати, бризкати якоюсь рідиною на що-небудь (перев. мимоволі, ненароком, через неуважність і т. ін.).

Якось зачепила [княгиня] .. срібну коновку, повну вишнівки, да й розлила по всій скатерті (П. Куліш);

– Ой лишенько! через вас я розлила чай (І. Нечуй-Левицький).

2. що. Розподіляти яку-небудь рідину, переливаючи з однієї посудини в декілька або багато інших.

Пані, як і завжди, розливала чай, а панич з паном гуторили про вчорашній вечір (Панас Мирний);

Бійці сіли .. вечеряти. Багіров мовчки розливав норму спиртного і підносив кожному .. з особливою пошаною (О. Гончар);

// спец. Заповнювати розплавленим металом ливарні форми.

– Тут треба сталь чи чавун розливать, а кран ще не має команди (В. Кучер);

Сталевар чотири варки Розлив з гарячого ковша (П. Воронько).

3. що, рідко. Покривати водою, затоплювати який-небудь простір, поверхню чогось.

Після похмурої темної ночі, в котру не переставав хлюскати лапастий дощ, розливаючи великі річки-озера по землі, починало світати (Панас Мирний);

* Образно. На сірому небі показалось блакитне озерце .. Озерце в небі виступа з берегів і вже широко розлило води (М. Коцюбинський);

// безос. Виклика́ти повінь, вихід річки і т. ін. з берегів.

Іншу призначено кару – у поводях ріки розлити І з неозорого неба наслати дощі ненастанні (М. Зеров);

Як зійшов весною лід, Як розлило річку, То не раз і він убрід Гнав бідарку-бричку (С. Олійник).

4. що, перен. Поширювати, розносити що-небудь у різні напрямки в навколишньому просторі або в певних межах.

Резеда розливала тонкі пахощі й сповнила ними всю хату (І. Нечуй-Левицький);

Високо в небі наче висів, тріпочучи крильцями, і радісно розливав свої трелі перший жайворонок (З. Тулуб);

Місяць плив поміж хмар, розливаючи сріблясте сяйво (І. Цюпа);

Погасла свічка, – тільки кінчик ґноту Червону іскру кидає в темноту. Страшенний чад розливши навкруги (П. Грабовський);

Жита квітучі дух розіллють милий, Зростуть будови з попелу руїн (М. Рильський).

5. кого, розм. Розбороняти тих, що б'ються, обливаючи їх водою.

Онисько собі не дякує Василеві. Не раз і за чуби бралися. Якби люди не розлили, то, може б, обидва без голови осталися на батьківськім добрі (Панас Мирний);

Мовчки слухала Орина сварки батька та дочки .. Зчиняли бучу, хоч водою їх розливай (С. Чорнобривець).

6. що, діал. Розбавляти, розводити.

Отець шинкував чесно, водою горівки [горілки] не розливав, і .. народ ішов до нього (І. Франко).

◇ (1) [І] водо́ю не розли́ти (не розілля́ти, не розіллє́ш):

а) (кого) неможливо розлучити, роз'єднати кого-небудь із кимсь.

Про Валю та діда Маркіяна люди казали: “Злигався старий з малим, що їх і водою не розіллєш: скрізь удвох” (С. Васильченко);

Утрат нам не уникнути в житті, Буває серце тугою повите, – Та ми живемо в дружному чутті, І нас, мовляв, водою не розлити (М. Рильський);

Сьогодні ж генетиків та хіміків водою не розлити, з їхнього творчого єднання народилася дивовижна наука – молекулярна біологія (із журн.);

б) нерозлучні, дружні.

І все ж таки диво-дивне. Отакі подруги були – водою не розлити (А. Головко);

Останнім часом Тимко з Віктором стали такими друзями, що, як кажуть, і водою не розіллєш (Ю. Збанацький);

в) міцний, щирий, приязний (про стосунки, почуття).

– А чого ж він у ту Америку повіявся? – запитує Настя про панича. – Родичі там у нього чи, може, любовниці? – Вгадала, Насте, – посміхнувся Гаркуша. – У Фальцфейнів з Америкою давня любов. Водою не розіллєш (О. Гончар);

– Пасічник береже для когось іншого дочку, тому й не поспішає віддати за Петра. – Та в них там така любов, що й водою не розлити... (В. Сологуб);

Ли́ти (пролива́ти, розлива́ти) / проли́ти (розли́ти) кров див. ли́ти;

(2) Розлива́ти / розли́ти мо́ре (рі́ки) сліз чиїх:

а) (чужих) завдавати кому-небудь багато горя, страждань.

Прийшли ксьондзи і запалили Наш тихий рай. І розлили Широке море сльоз [сліз] і крові (Т. Шевченко);

– Усі, кажуть, перед Богом рівні, а бач: один у неволі скніє, а другий п'є, розливає сльози людські (Панас Мирний);

б) (своїх) гірко плакати.

Стогнали перед очима люди, розливаючи свої живі сльози... (Панас Мирний);

(3) Розлива́ти / розли́ти сльо́зи – завдавати кому-небудь горя, страждань.

Усі, кажуть, перед Богом рівні, а бач: один у неволі скніє, а другий п'є, розливає сльози людські (Панас Мирний);

(4) Хоч водо́ю розлива́й кого – не можна спинити кого-небудь у сварці, бійці, суперечці і т. ін.

Мовчки слухала Орина сварки батька та дочки. Зчинили бучу, хоч водою їх розливай (С. Чорнобривець);

– Дід Інокенша з батьком Святе Письмо читають. Біда з ними. Читають, а тоді як заведуться, так хоч водою розливай (Григорій Тютюнник).