розпалювати

РОЗПА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, рідко РОЗПАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗПАЛИ́ТИ, палю́, па́лиш, док., кого, що і без прям. дод.

1. що і без дод. Викликати горіння чого-небудь; запалювати.

Йдуть з дровами та з частками м'яса вартові, розпалюють перед храмом вогонь (Леся Українка);

Міхи престрашні надимають [ковалі], Огонь великий розпаляють, Пішов тріск, стук од молотів (І. Котляревський);

Микола назгрібав торішнього сухого очерету, сухої осоки і розпалив багаття (І. Нечуй-Левицький);

// Розводити вогонь у печі, грубі і т. ін.; починати топити яким-небудь паливом.

Гнат вніс сухого ломаччя та заходивсь розпалювати на вечерю (М. Коцюбинський);

Раз за разом чується дзижчання й ревіння машини-звірюки, яку все більше розпалює Данило (В. Винниченко);

Служниця розпалила, накидала дров, покрутилася ще по хаті, накинула на себе хустку (Н. Кобринська);

Мостовий став навколішки і заходився розпалювати грубку (М. Зарудний);

// Викликати жевріння, тління тютюну (в цигарці, люльці).

Підійшов до вогнища дід Остап. Сів на землю й почав люльку розпалювати (А. Головко).

2. кого, перен. Виклика́ти в кого-небудь стан нервового збудження.

Груня ждала, поки мати виговориться, мовчала, щоб не розпалювати, проте не вдержалася (К. Гордієнко);

Цей спокій ще більше розпалив князя. Вже не володіючи собою, забігав по кабінету (В. Гжицький);

// Збуджувати в кому-небудь чуттєвість, пристрасть.

Вертаючися од неї, Роман сердився, що йому так не щастило. Але це ще більше розпалювало його (Б. Грінченко);

То не біда, що нас розпалили футбольні пристрасті (А. Крижанівський);

// що. Посилювати у кого-небудь якісь почуття, настрої, бажання і т. ін.

Цей дідок занадто розпалюава мою цікавість. Я його прекрасно уявляв собі (В. Винниченко);

Не будемо розпалювати вашої цікавості. Скажемо просто – це була дівчинка, і звали її Наталя (О. Донченко);

Думки .. сповзаються й розповзаються в парубочій голові і розпалюють в ній немилосердний гнів (М. Стельмах);

Безвихідь та безпорадність тільки розпалювали досаду (із журн.);

Хома не чув утоми. Його руки, наче залізні кліщі, крутили мідяні труби і чим твердіші вони були, тим більшу розпаляли охоту перемоги (М. Коцюбинський).

3. що, перен. Виклика́ти наростання, розгортання, розвиток чого-небудь.

Кат війну розпалює, ворог в двері стука, – наша ж праця мирна – миру запорука! (П. Тичина).

(1) Розпа́лювати (збу́джувати) / розпали́ти (збуди́ти) при́страсті – викликати в когось сильні почуття, сприяти їх виникненню.

Жінки на чолі з Марією репетували далі. Христя намагалася заспокоїти їх, але це ще дужче розпалювало пристрасті (І. Кириленко);

Всього було вдосталь у цій переповненій, по-південному яскравій Каховці, все горіло на сонці, дратуючи спраглу уяву, збуджуючи пристрасті (О. Гончар).

◇ (2) Розпа́лювати кров яку, у кого і без дод. – те саме, що Хвилюва́ти кров (див. хвилюва́ти).

Воля, воля і воля! Це чарівне слово .. розпалювало кров у хлопця (М. Коцюбинський).