розпалювати
РОЗПА́ЛЮВАТИ, юю, юєш і рідко РОЗПАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗПАЛИ́ТИ, палю́, па́лиш, док., перех. і без додатка,
1. Викликати горіння чого-небудь; запалювати.
Йдуть з дровами та з частками м’яса вартові, розпалюють перед храмом вогонь (Л. Укр., II, 1951, 318);
Міхи престрашні надимають [ковалі], Огонь великий розпаляють, Пішов тріск, стук од молотів (Котл., І, 1952, 209);
Микола назгрібав торішнього сухого очерету, сухої осоки і розпалив багаття (Н.-Лев., II, 1956, 215);
// Розводити вогонь у печі, грубі і т. ін.; починати топити яким-небудь паливом.
Гнат вніс сухого ломаччя та заходивсь розпалювати на вечерю (Коцюб., І, 1955, 34);
Служниця розпалила, накидала дров, покрутилася ще по хаті, накинула на себе хустку (Кобр., Вибр., 1954, 28);
Мостовий став навколішки і заходився розпалювати грубку (Зар., На.. світі, 1967, 128);
// Викликати жевріння, тління тютюну (в цигарці, люльці).
Підійшов до вогнища дід Остап. Сів на землю й почав люльку розпалювати (Головко, І, 1957, 250).
2. перен. Виклика́ти в кого-небудь стан нервового збудження.
Груня ждала, поки мати виговориться, мовчала, щоб не розпалювати, проте не вдержалася (Горд., II, 1959, 212);
Цей спокій ще більше розпалив князя. Вже не володіючи собою, забігав по кабінету (Гжицький, Опришки, 1962, 113);
// Збуджувати в кому-небудь чуттєвість, пристрасть.
Вертаючися од неї, Роман сердився, що йому так не щастило. Але це ще більше розпалювало його (Гр., II, 1963, 271);
// Посилювати у кого-небудь якісь почуття, настрої, бажання і т. ін.
Не будемо розпалювати вашої цікавості. Скажемо просто — це була дівчинка, і звали її Наталя (Донч., VI, 1957, 9);
Думки.. сповзаються й розповзаються в парубочій голові і розпалюють в ній немилосердний гнів (Стельмах, І, 1962, 445);
Хома не чув утоми. Його руки, наче залізні кліщі, крутили мідяні труби і чим твердіші вони були, тим більшу розпаляли охоту перемоги (Коцюб., II, 1955, 91).
◊ Розпа́лювати (розпаля́ти, розпали́ти) кров (се́рце, гру́ди і т. ін.) — збуджувати в кого-небудь якісь сильні почуття; хвилювати.
Воля, воля і воля! Це чарівне слово.. розпалювало кров у хлопця (Коцюб., І, 1955, 339);
А першеє жадання діл великих Не згасло теж і груди розпаляє… (Сам., І, 1958, 85).
3. перен. Виклика́ти наростання, розгортання, розвиток чого-небудь.
Кат війну розпалює, ворог в двері стука,— наша ж праця мирна — миру запорука! (Тич., II, 1957, 263);
Засобами сатири викриває П. Козланюк панство і українських попів, які прагнули розпалити полум’я націоналізму (Рад. літ-во, 3, 1957, 17).
Значення в інших словниках
- розпалювати — розпа́лювати дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
- розпалювати — Запалювати; (вогонь) розводити; (ватру) розкладати; (кров) збуджувати; (пристрасті) підливати лою в огонь, підсипати перцю; п! РОЗЖАРЮВАТИ. Словник синонімів Караванського
- розпалювати — -юю, -юєш і рідко розпаляти, -яю, -яєш, недок., розпалити, -палю, -палиш, док., перех. і без додатка. 1》 Викликати горіння чого-небудь; запалювати. || Розводити вогонь у печі, грубі і т. ін.; починати топити яким-небудь паливом. Великий тлумачний словник сучасної мови
- розпалювати — РОЗПА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, рідко РОЗПАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗПАЛИ́ТИ, палю́, па́лиш, док., кого, що і без прям. дод. 1. що і без дод. Викликати горіння чого-небудь; запалювати. Словник української мови у 20 томах
- розпалювати — хвилюва́ти (бенте́жити, розпа́лювати, бунтува́ти і т. ін.) кров яку, у кого і без додадка. Викликати неспокій, тривогу, розбурхувати почуття, думки. Фразеологічний словник української мови
- розпалювати — ЗАПА́ЛЮВАТИ (викликати горіння чого-небудь), ПІДПА́ЛЮВАТИ, РОЗПА́ЛЮВАТИ, РОЗГНІ́ЧУВАТИ, РОЗГНІТА́ТИ (вогонь, багаття і т. ін.); ЗАТО́ПЛЮВАТИ, ЗАТОПЛЯ́ТИ рідше, РОЗТО́ПЛЮВАТИ, РОЗТОПЛЯ́ТИ рідше (плиту, піч і т. ін.); ЗАКУ́РЮВАТИ, ЗАСМА́ЛЮВАТИ розм. Словник синонімів української мови
- розпалювати — Розпа́лювати, -па́люю, -па́люєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)