розчахувати

РОЗЧА́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЧАХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., що.

1. Розколювати, розщеплювати (дерева, гілки і т. ін.) на частини.

Блискавка розколола стару сосну, розчахнула її, немов ножем, на дві половини, кожна упала на свій бік (Л. Первомайський);

* Образно. На вежі бастіону раптом блиснув огонь – і гучний гарматний постріл розчахнув нічну тишу (С. Добровольський);

// безос.

Не поле, а барліг. Немов табун бісів товкся – копи несе, снопи котить, розчахує дерева, обламує гілля (К. Гордієнко);

І вже не одного Розчахнуло громом Кучерявого дуба (П. Куліш);

Ураз двері розчахнуло, по бережку летить мельничиха (Г. Колісник);

// Розсікати, розтинати з верху до низу чимсь гострим.

Молодий полковник .. у ту ж мить навскіс розчахнув ззаду другого перебіжчика (Іван Ле).

2. тільки док. Спричинити незручним, різким рухом розрив зв'язок, тканини в паху.

Така [погода] – ні з двору! Дехто з гарячих поїхав та й закаявся: той – вола розчахнув, а той – разом пару (Панас Мирний).

3. Широко, навстіж відчиняти.

Толя Дробот з грюкотом розчахнув вікно і з дитячим подивом ув очах милувався лискучими бруньками каштана (С. Журахович);

Він відімкнув, розчахнув хвіртку. Звівши руку, пропускав гостю вперед (Г. Колісник).