розчахувати

РОЗЧА́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЧАХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.

1. Розколювати, розщеплювати (дерева, гілки і т. ін.) на частини.

Блискавка розколола стару сосну, розчахнула її, немов ножем, на дві половини, кожна упала на свій бік (Перв., Дикий мед, 1963, 151);

*Образно. На вежі бастіону раптом блиснув огонь — і гучний гарматний постріл розчахнув нічну тишу (Добр., Очак. розмир, 1965, 168);

// безос.

Не поле, а барліг. Немов табун бісів товкся — копи несе, снопи котить, розчахує дерева, обламує гілля (Горд., Дівчина.., 1954, 235);

// Розсікати, розтинати зверху до низу чимсь гострим.

Молодий полковник.. у ту ж мить навскіс розчахнув ззаду другого перебіжчика (Ле, Наливайко, 1957, 365).

2. тільки док. Спричинити незручним, різким рухом розрив зв’язок, тканини в паху.

Колоть же така — ні з двору! Дехто з гарячих поїхав та й закаявся: той — вола розчахнув, а той — разом пару (Мирний, III, 1954, 7).

3. Широко, навстіж відчиняти.

Толя Дробот з грюкотом розчахнув вікно і з дитячим подивом ув очах милувався лискучими бруньками каштана (Жур., Нам тоді.., 1968, 5).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me