розчулений

РОЗЧУ́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до розчу́лити.

Розчулені прощанням з рідними, односельчани довго їхали мовчки (Григорій Тютюнник);

Василь розчулений добрістю матері, йому кортить, як колись у дитячі роки, пригорнутися до її щоки (Д. Бедзик);

Розчулена бучними врочистостями породілля починає мріяти, що тепер у її подружньому житті настануть приємні зміни (М. Слабошпицький).

2. у знач. прикм. Приємно схвильований, зворушений.

Дідусь схопив руку старшого лейтенанта, гаряче тиснув її, заволоженими очима дивився в обличчя. Розчулений офіцер не знав, що сказати, а лише бурмотів щось невиразне на зразок привітання (Ю. Збанацький);

Вона подала здивованому й розчуленому хлопцеві сонну, мокру від роси троянду (О. Донченко);

Підійшла [Марія], розчулена й схвильована, стала, мов біля сестри, що сьогодні одружується, простягла до рожево-білого цвіту смугляві руки (І. Цюпа);

// Який виражає схвильованість, зворушеність.

Розчулений погляд;

// Сповнений схвильованості, зворушеності.

Пізно вночі Тимко випустив свого постояльця. – Ну, спасибі, ніколи не забуду, – пошепки говорить Джмелик розчуленим голосом (Григорій Тютюнник);

У його голосі бриніли розчулені нотки, мова його була повита м'яким ліричним серпанком (Ю. Смолич);

Він таки ходив на ту секцію .. і писав про Мар'яну свої безнадійні, розчулені вірші (О. Гончар);

Старики прислали такого розчуленого листа, що дочці навіть залоскотало в горлі від радощів (О. Копиленко).