ряботіти

РЯБОТІ́ТИ, ряботі́є і ряботи́ть, недок., розм.

Підсил. до рябі́ти 2–5.

Був ніжний березень. Вода Вже ряботіла калюжками... (М. Рильський);

Од соків потріскалися дині, Ряботіють густо кавуни (М. Стельмах);

Неглибокі воронки від двадцятикілограмовок порваними лишаями ряботіли на стерні (Ю. Бедзик);

Високоверхі дерева виструнчились над дорогою. Фіолетові тіні ряботіли перед очима (О. Копиленко);

А сонечко сіється крізь молоде листя та цвіт диких яблунь на стежку, і вона весело ряботить Кузці в очах (Григір Тютюнник).

◇ (1) [Аж] в оча́х ряботи́ть (ряботі́ло), безос. – Нема тлумачення.

Дивлюсь я на обидва боки гей, як просторо! То було аж в очах ряботить. Ниви, нивки та ще й нивочки. Лани та ланочки. Латки та латочки. Як жебрацька одежина (С. Журахович);

Сонце стояло високо над селом, широкий і тихий став виблискував у його променях сріблястою, аж сліпучою хвилею, і від того ряботіло в Грицевих очах (В. Кучер).