рівчак

РІВЧА́К, а́, ч.

1. Не дуже глибокий і широкий рів; канава.

Довгим рівчаком обкопав Харитоненко свої ниви (К. Гордієнко);

Сини Жменякові пішли на сінокоси вичистити рівчак, якого щороку вода заносить намулом (М. Томчаній);

– Отак, – кажу, – діти. Хто про лихо забув, тому й рівчак за прірву ввижається (І. Муратов);

* У порівн. Він провів Дороша в куток і показав на ясла, що чорніли в темряві, як рівчак (Григорій Тютюнник).

2. перен. Маленьке заглиблення, складка, зморшка на чому-небудь.

Казанець брязнув закаблуками перед Онисею; його закаблуки прокопали добрий рівчак на глиняному долі (І. Нечуй-Левицький);

Схилила вона сумно голову; потекли гіркі сльози з жовтих, мутних очей, потекли по щоках, по глибоких рівчаках (Панас Мирний);

Старили Марцинюка довгі сірі вуса, що здавались зовсім сивими, велика лисина, яка сягала аж до рівчака на потилиці (Ю. Збанацький).

3. мет. Спеціальний пристрій у вигляді канави, жолоба, по якому тече розплавлений метал.

Майстер махнув рукою, удар, удар, бризнув чавун і полився рівчаками (Ю. Яновський);

// Порожнина у стальній формі, яку заповнює розплавлений метал.

Штампи являють собою стальні форми, в яких є порожнини, що називаються рівчаками (з навч. літ.).

4. Невеликий водяний потік, що утворюється від снігових, дощових або підземних вод.

З джерел вода збирається в струмені, з них робляться рівчаки, з рівчаків річка (Сл. Б. Грінченка);

Маленький рівчак під Соколиним під час зливи перетворювався в бурхливу річку (М. Трублаїні).